1.Україні
Розтерзана, розп’ята Україно,
Пробач блудного отрока свого
За те, що падав ниць і на коліна,
Коли тебе шмагали батогом,
Коли святу історію народу
Несли на торжища сліпих ідей,
Коли топталося коріння роду,
Коли здавалося, що все пройде.
Перед тобою – грішник і відступник,
Що все вкраїнське розгубив, сховав,
Бо ж коли вождь народів грізно тупнув,
А пильний геній мимрив про права,
Старавсь доказувати я на ділі,
Який із мене інтернаціоналіст,
З готовністю казав на чорне біле,
Не помічаючи стражденних сліз.
Розтерзана, розп’ята Україно,
У каятті перед тобою б’ю чолом,
Прости й прийми мене, як мати сина,
Дозволь зігрітися твоїм теплом.
Нехай між нами зрине милосердя,
Нехай оселиться в серцях любов,
Бо тільки в доброті уникнем смерті
І встанемо на попелищі знов.
2. В моїм серці – Вкраїна
В моїм серці бентежнім – Вкраїна,
В моїм серці – образа і гнів
На рабів, що повзуть на колінах
До пантофлів брудних ворогів.
Топчуть-нищать підніжки московські
І звитягу, і доблесть, і честь.
Якщо зрідка й загавкає Моська,
В дифірамбах потоне протест.
Три століття догідливі гени
Слили ніби ядерне зерно,
А колючі, обідрані генії
Оголошувались лайном.
Чорне – біле, чи біле – чорне?
Невже знищено нас до ноги –
Незалежних, розважних і гордих,
Як дніпровськії береги?
Сонце сходить і справді зі Сходу,
Як і всяка бридка саранча.
Нам триматись би власного броду,
Утопивши у нім стукача.
Заодно – не прогледьмо Мойсея
У юрбі штовхачів Перуна,
Що готовий шукать панацею
І допити ту чашу до дна.
Оживе, оживає руїна;
Чути в просторі брязкіт підков.
В моїм серці бентежнім – Вкраїна,
В моїм серці – надія й любов.
3. Химери
Все перевернулось в Україні –
Рондьоші* командують парадом.
Вже система – ниці на вершині,
Кривда осідлала хутко правду.
Кришталево чесні – не в пошані,
Скромні і розумні – у загоні,
Нові українці й учорашні
Паростки витоптують, мов коні.
Все буквально міряють грошима,
Душі намагаються скупити,
Фракціями-кланами зло чинять,
Крові все не можуть ся напити.
Ланці прошмигнули в депутати,
З підлою душею пруть у мери.
Та невже нема кому спитати
Цю псевдоеліту за химери?
Брешете, ви, Каїнові діти,
Не пищіть, нащадочки Іуди,
Бо лайно не може не смердіти,
Відвертаються від нього люди.
Перемелеться немало іще бруду.
Рондьоші залишаться такими ж.
Справжніми людьми будуть лиш люди.
Тож одвіт тримай щодня за те, що чиниш.
*Рондьоші – збирачі ганчір’я, ланці, обірванці, нічогота, пройдисвіти.
4. Межа
Любов і ненависть злилися воєдино,
Гарячі почуття й апатія мерзка
В одному імені гучному –
Україна,
Така далека і така близька.
Вкраїна – рідна, Батьківщина, мати…
Вона ж – держава, мачуха чужа,
Чиновницька армада препихата.
Вітчизна і держава. Й поміж них – межа.
5. Дума
Ну що дала нам вільна Україна?!
Що дав нам Рух і любий президент? –
В пориві п’янім скрикне верховинець,
Та так, щоб добре чув інтелігент.
Це ж він, це ж він – учитель а чи лікар,
За чехів недовчений гімназист
Листівками п’янив, мов добрий лікер,
Будив надію на вкраїнський зиск,
Морочив голову розмовами про долю,
Про гордість нації та про німих рабів.
І розбудив надію, віру, волю.
А от любові не зумів. Чи не схотів.
Отож постала «вільна» Україна.
Нувориш спритний взяв її за карк,
Тож плаче-стогне лиса Верховина,
Перетворившись в вигідний товар,
Яким гендляр направо і наліво
Кидає, як досвідчений жонглер.
Та так, що вже й останній несміливець
Міркує, чи не вхопитись за ґвер.
Отак і живемо. Та волю лаєм,
Та оглядаємось на ноти з-за бугра.
Та сміємося – маєм те, що маєм,
Надіємося з барських рук добра.
Хотіли волі, мирної, без крові,
Хотіли краще, вийшло – як завжди.
Тепер прокляття чи не в кожнім слові,
В болоті тихім сто чортів сидить.
Забули вже Залізняка і Ґонту,
Уроки Довбуша та інших ватажків.
Було ж – на радощах цідили самогонку,
А потім наступали дні важкі.
Чи ж подобає знов ставать на граблі
В тисячолітті новім, як колись,
Та витягати із декунків шаблі.
А заодно і свинські постоли?
Чи, може, візьмем із сирих архівів
Одну лиш теку – де ОУН-УПА?
Всіх до вкраїнської ідеї схилим,
А там – нехай святиться боротьба.
6. Не дрімай
Не дрімай, пригноблений народе,
І у відчаї руками не розводь,
Що вождів без племені і роду
Ниспослав тобі Всевишній наш, Господь.
Не клени свою ти неньку-Україну,
Що у вільному суспільстві став рабом.
Вибудували ми всі оцю руїну,
Всі, без винятку, громадою, гуртом.
Адже ми собі сплодили Україну,
Чорновола не пустивши на олтар,
Половинчасті хотіли бачить зміни
Під орудою дворушників, нездар.
Ми обрали, чи дозволили обрати
Й президента, і парламент, й «курс реформ».
Ми готові навіть голос свій продати
За хвилинний спокій, вдаваний комфорт.
Не мовчи, колего мій і друже,
Не ховайся в панцир свій, немов слимак,
Буде боляче, пектиме сором дуже
Перед дітьми і сусідами всіма.
Розігни поперек свій, коліна!
На свою недолю йди грудьми!
І устане з нами разом Україна,
Підведемось з нею разом горді ми.
7. Повстань, Україно!
Повстань, Україно! Повстань!
За волю, і щастя, і гідність.
Назріли десятки питань
В дискусіях гостро-безплідних.
Вже кілька постало Вкраїн
Довкола народу по колу,
А сотні партійок-сторін
Товпляться до круглого столу.
Десятки облич, чи то пик,
З екранів розумно глаголять:
Секвестр, дефіцит, бойовик
Чи трахання, шоу і горе.
Зозуля руда немовля
В родильнім будинку кидає,
Когось не приймає земля,
Хто в Бога про це лиш благає.
Учителька йде на базар
Картоплю свою продавати,
Дівицю саму як товар
Провадять ділки в емірати.
Вкраїн, як і правд, є лиш дві –
Вкраїна і правда багатих,
А є Україна (і буде повік)
Трудящих, терплячих, завзятих.
Повстань, Україно! Повстань!
Ну, доки ти будеш терпіти?
Згадай всі уроки повстань,
Згадай, що у тебе є діти.
8. Наша Україна
Моя Україна, твоя Україна,
Його Україна… І так без кінця.
Для кого хатина, для кого калина,
Для кого вздовж тину яскраві сонця.
Хтось має можливість лигнути з корита,
Відсунувши утлого на манівці,
Хтось прагне кліщем присмоктатись відкрито,
Щоб луснуть від крові. Не люди – ссавці.
Майнуть у юрбі не чуби – оселедці,
Для зручності, мабуть, (тріщать же чуби).
Єхидно хихикає виродок в кепці –
Його чуб захищений від боротьби.
Оббризкані слиною всі мікрофони –
Хохли ж бо доводять свою правоту.
Великі й трагічні оці перегони,
Забули ж про неньку, безгрішну й святу.
Своя Україна у кожного в серці,
У когось в кишені, буває й таке.
Запеклі вкраїнці зчепились у герці,
А збоку радіє миршаве й бридке.
Хтось гордо стоїть, хтось іще на колінах,
Не всі ще до істини-суті дійшли.
Моя Україна, твоя Україна,
Його Україна… А наша – коли?