Пожовклі від часу архівні світлини, де можна побачити вулиці та людей з Мукачева або Берегова початку ХХ століття. Багато цих світлин залишилися нам у спадок у вигляді листівок, які тоді масово друкувалися і були досить популярними. На них закарпатці - і багаті, і не дуже заможні - писали короткі повідомлення, привітання і розсилали майже у всі куточки світу своїм рідним та друзям. Ці листівки нині цінуються, і не тільки серед колекціонерів.
А ось про самих фотографів того часу відомо не так багато. Тож настав час розповісти про одну з династій фотомайстрів, які стали також і фотодокументалістами Закарпаття.
Локер. Цей напис можна побачити на багатьох відомих архівних світлинах. На початку минулого століття родина Локерів виховала найкращих фотографів Мукачева та Берегова - вони займалися цією справою професійно протягом майже 100 років.
"Засновником фотографічної династії Локерів був мій дід, Іштван Донарт Локер, який народився в Пешті в 1872 році та помер у Берегові у 1953 році. Друге покоління складали його два сини: Золтан Локер (Пряшів, 1898 – Мукачево, 1965) та Іштван Янош Локер, мій батько (Пряшів, 1900 – Берегово, 1987)", - розповідає у своїх сучасних мемуарах Ласло Локер.
Відомо, що найстарший Локер навчався у фотографа Еде Шмідта в Будапешті з 1885 по 1890 рік, потім у 1895 році відкрив фотостудію в Пряшові. Пізніше вирішив переїхати з родиною на Закарпаття - і у 1904 році придбав фотостудії Яноша Бергхаммера, які тоді були популярними в Мункачі та Берегсасі. Зокрема одна з них розміщувалася у будівлі мукачівської ратуші.
А ось про пана Бергхаммера відомо не дуже багато. Хоча він на початку ХХ століття також був відомим фотографом тодішнього Березького комітату, і відкрив свої фотосалони у двох найбільших містах. Відомо, що у місті над Верке він орендував приміщення для фотомайстерні на вулиці Барат у будинку вдови Шіпош. Переважно займався портретами, часто родинними. Бергхаммер узяв участь у Будапештській виставці "Мілленум" 1896 року (яку урочисто відкрив Франц Йосиф), де його роботи були відзначені почесною грамотою журі. На його світлинах, які залишилися, можна побачити фірмове клеймо «Berghammer János, Munkács és Beregszász». На знімках, які тепер знаходяться переважно у приватних колекціях можна побачити, наприклад, моду жителів тодішнього Закарпаття періоду з 1890 по 1901 роки.
Саме Іштван Локер перебрав естафету у цього відомого фотографа.
"В мене досі зберігається довідка дідуся, написана Еде Шмідтом, датована 1 серпня 1890 року. А також довідка про несудимість, видана канцелярією начальника поліції Вільного королівського міста Пряшів у 1904 році, в якій зазначається, що моральна поведінка фотографа Іштвана Локера є бездоганною. Ще одним старим документом є договір купівлі-продажу між паном Яношем Бергхаммером та дідусем, який був укладений у Мункачі 28 квітня 1904 року", - каже Ласло Локер.
Однак Перша світова війна поклала край мирному життю та процвітанню фотостудії. У 1916 році власника призвали до армії, а син Золтан пішов добровольцем до війська. Іштван Янош на той час ще був учнем старшої школи, і після занять допомагав у студії як асистент.
Ближче до кінця війни молодшого також призвали на військову службу.
"У 1917 році батька також призвали. Він пішов на фронт у сімнадцять років. І став людиною, яка подорожувала світом. Його маршрут проліг з Мункача до італійського Беллуно. Залишилася записка, він писав десь поруч із Вітторіо – "нас залишилося лише вісім". Саме він був серед восьми тих, хто вижив... Бог любив нас, і Бог любить нас! Наша бабуся по батьківській лінії Маргіт Глац писала на звороті фотографій своїх дітей і надсилала їх як листівки до Клагенфурта та Відня. А дід (Іштван Донарт тоді працював у рентген-кабінеті у Відні. - ред.) забирав їх і привозив додому. Ці листівки є реліквіями Першої світової війни для наших нащадків", - згадує Ласло Локер.
На щастя всі чоловіки з родини повернулися додому та продовжили займатися своєю улюбленою професією і надалі. У 1938 році на Закарпатті було лише дві родини, які мали фотоательє як у Мункачі (Мукачеві), так і в Берегсасі (Берегові). Це ательє Мікши та Ігнаца Грюнбаумів, а також родини Локерів.
"Після 2 листопада 1938 року Закарпаття знову увійшло до складу Угорщини. У той час нашому діду, Іштвану Донарту Локеру, було надано велику честь: його обрали до міської ради в Мункачі. А Золтан Локер став поважним військовим у період між 1938 і 1944 роками. Але заплатив досить високу ціну за ці шість років. Його засудили за сфабрикованими звинуваченнями, і він провів дев'ять років у таборі для військовополонених", - пише Ласло Локер.
Так, з приходом радянської влади багатьох угорців було відправлено у сталінські табори. Але фотостудія Локерів продовжила своє існування. Тоді Іштван Янош на прохання родичів став робити портрети депортованих. Брав старі знімки, "вирізав" з них потрібних людей, шляхом численних маніпуляцій, збільшував і ретушував. Таким чином в багатьох угорських сімей на стінах вдома з'явилися їхні рідні, за долю яких вони щодня молилися і вже не очікували побачити колись живими...
"Батько мав кількох учнів. Одним з них був був Йожеф Гарані (пізніше відомий художник. - ред.), якому він запропонував робити екстер'єрні зйомки. Це означало для нього додатковий заробіток. Пізніше він купив деякі з його картин, таким чином неодноразово допомагаючи йому вижити".
"Пам'ятаю як у 1952 році футбольна команда з Берегова "Колгоспник" виграла національний кубок серед спортивних товариств. Тато зробив власним коштом композицію з фотографій футболістів (розміром 9x12), яка довго сповіщала про цю велику перемогу у вітрині студії. У 1953 році мого хрещеного батька, Золтана Локера, нарешті звільнили з полону. Тато попросив його приїхати до Берегова та допомогти у роботі. Він довіряє йому працювати у фотосалоні по обіді. Невдовзі фотограф у Мукачеві найняв його у своїй студії", - згадує Ласло Локер.
(До речі, син Золтана Міклош Локер став успішним гравцем у шахи. Грав з самого дитинства, а в 1954 році стартував на республіканському чемпіонаті України в Ужгороді, у 1973 році здобув 1-ше місце на чемпіонаті Закарпаття. Став відомим як суддя міжнародних змагань. А з 1976 року в Мукачеві щороку проводилися змагання з шахів на честь Міклоша Локера.).
А ось Іштван Янош Локер за період з 1937 по 1982 роки надавав фотопослуги для мешканців Берегова та навколишніх сіл. Його тут знали як завжди усміхнену та позитивну людину, яка завжди мала добре слівце для кожного.
А власне династія Локерів займалася своєю справою, знімали студійні та вуличні фотографії протягом майже століття, між 1890 і 1982 роками. Зараз залишаються лише спогади та світлини. Зокрема деякі з них і нині експонуються в Музеї угорських фотографів у місті Кечкемет - всього 24 фотографії з минулого життя.
"Старі фотографії цікаві та цінні. У той час (100 років тому. - ред.) фотографії наклеювали на картон. Тверді картонні картки спочатку виготовлялися в друкарні у Відні, а пізніше в Будапешті. Кілька таких світлин на картонній основі в шести різних комбінаціях – синього, світло-зеленого та темно-зеленого кольорів – залишив нам у спадок наш дід.
Це велике професійне визнання, як і усвідомлення того, що фотографії Локерів з великою шаною досі зберігаються у багатьох закарпатських домівках", - каже Ласло Локер.
Підготував Алекс Брут для Mukachevo.net
