Чи потрібно для цікавого пішохідного походу їхати кудись далеко-далеко? Зовсім ні! Лише за день на Мукачівщині можна побачити стільки всього різноманітного, що вражень вистачить надовго! І хай не буде на цьому маршруті високих гір, моря чи водоспадів, хто скаже що ми провели цей час даремно? Рідко коли виходить успішно поєднати запаморочливі підйоми з великою кількістю історичних пам'яток, однак нам це вдалося!
Ми розпочали свій похід із залізничної станції Карпати. Тут, поруч, в урочищі Берегвар, знаходиться найяскравіший палац Закарпаття – мисливський замок родини Шенборнів. Через залізничний міст переправляємося на протилежний беріг Латориці. Праворуч під лісом у східному куту мальовничої галявини розпочинається промаркована туристична стежка на скелі Соколиний Камінь (висота 440 м над рівнем моря, їх ще називають Скелею закоханих). Менш ніж за годину стрімким схилом підіймаємося до громади скель, що підносяться над нами, як кам'яні велетні. Бажання підкорити ці висоти є непереборним.
З вершини відкриваються такі чудові краєвиди, що про втому зразу забуваєш, так і хочеться по-соколиному розправити крила. Словом, наші Карпати однаково прекрасні, звідки б ви на них не подивилися.
Далі, проминувши заповідне урочище Деренів, де охороняються природні ліси із дуба скельного та величезних 30-35 метрових буків, перетинаємо трасу енергосистеми «Мир» і попадаємо на казкову галявину – просіку газопроводу Уренгой – Помари – Ужгород. Вся вона рясно вкрита жарновцем – чудовим чагарником, пагони якого густо вкриті яскраво-жовтими квітами. На Закарпатті ця рослина зустрічається лише в Мукачівському та Свалявському районах.
За півгодини виходимо до села Брестів. Мальовниче село, якому вже понад 400 років, розкинулося на висоті понад півтисячі метрів над рівнем моря на західному схилі гори Бомбушка. Звідси відкриваються розмаїті краєвиди навколишніх гір: від масиву Борлійов Діл на сході, до Боржавських полонин з могутнім Стоєм на півночі та хребта Синяк на заході.
До села Вільховиця спускаємося через урочище Млин вздовж Брестівського потічка. Тут, ще «за чехів», було збудовано мощену каменем дорогу. Через три з половиною кілометри виходимо до сучасного адвентиського центру оздоровлення та відпочинку «Сонячні Карпати». У Вільховиці зберігся кам’яний міст, побудований для вузькоколійної залізниці – своєрідна інженерно-технічна пам’ятка. Але найбільшою цінністю в селі є найстарший дерев’яний храм Мукачівщини – церква Святого Великомученика Дмитра, збудована з дубових колод ще у XVII столітті.
Кульмінаційною точкою нашого маршруту стало відвідування Чинадієвського замку Сент-Міклош, де цього дня проходив фестиваль середньовічної культури «Срібний Татош».
Наш 12-кілометровий похід вийшов в міру швидким, цікавим і без міри повчальним. І як завжди яскравим і барвистим. Провели його в рамках програми «Пізнай свій рідний край» гуртківці Мукачівського клубу спортивного орієнтування «Товариш».
Фотографії Галини Косарєвої та Олександра Цепурдея для Mukachevo.net
