13 червня у столиці Об'єднаних Арабських Еміратів за невідомих обставин загинула 21-річна ужгородка Яна Бурич. Тіло знайшли у її номері готелю.
— Нам позвонили 14 июня из консульства: "Яна умерла. Вероятно, это сердце", — розповідає 51-річна Антоніна Бурич, мати Яни. — Мы до сих пор в это не верим.
Яна закінчувала факультет міжнародних економічних відносин в Ужгородському національному університеті. У вересні мала отримати диплом і виїхати за кордон. Доти вона була в Італії, Німеччині, працювала моделлю.
— Не пила, не курила, чудово володіла англійською, була дуже чистоплотною, вела здоровий спосіб життя, — плаче мати. — На початку року через харківську фірму знайшла роботу у Дубаї. Наприкінці лютого вилетіла до Еміратів. Там офіційно влаштувалася адміністратором одного з готелів найбільшого комплексу країни "Зе Пелас Зе Олд Таун". За місяць адаптувалася до країни й клімату. Була щаслива. Дзвонила через день: "Мама, Дубаи — маленькая сказка! Я заберу к себе сначала сестру, а потом и тебя. Будем классно жить!".
В Ужгороді у Яни залишилися сестра 27-річна Марія із сином Давидом, 2 роки, і мати. У Дубаї вона зустрічалася з Абтіном Зіадлоу, 24 роки.
— Абтін — лікар-стоматолог, ще вчиться. Яна дуже його любила, — розповідає сестра Марія. — Пізніше у її телефоні ми знайшли багато есемесок. Вони переписувалися дуже теплими повідомленнями. Абтін зізнавався нам, що Яна — його перше кохання.
— У Яночки були грандіозні плани на життя, — продовжує Антоніна Михайлівна. — У Дубаї записалася в клуб, займалася кінним спортом, відвідувала басейн, тренажерну залу. Чекала нас у гості. 12 червня Яна прийшла після зміни, якраз завітав Абтін — він екзамени здав. Посиділи і розійшлися. Наступного дня Яна не вийшла на роботу. Працівники знайшли її мертвою у номері.
За два дні у Дубаї прилетіла мати й сестра загиблої.
— Хотіли зустрітися із поліцією, прокурором. Нам видали документ про смерть: "Відмова життєво важливих ділянок головного мозку. Раптова передчасна смерть. Отруєння". Чим отруїлася, не пояснили. Ми хотіли найняти адвоката, але араби образилися: "Не вірите прокурору? Він вас захищає!". Там зовсім інша культура, поліції треба вірити на слово, власних розслідувань вести не можна. Тіло не віддавали. Ми пояснювали, що за християнськими законами маємо поховати Яну протягом дев'яти днів. У відповідь нам запропонували закопати доньку в пустелі. Ми до останнього не вірили, що вивеземо Яну. Сумнівалися навіть тоді, коли мали квитки. Консул України до четвертої ранку простояв з нами в аеропорту. Коли ми були на борту, зізнався: "До останнього не вірив, що вам дозволять вилетіти".
Антоніна Михайлівна з Марією знайшли серед речей Яни записки з планами на щодень.
— На кожній записці були записи по годинах, що має зробити. 12-го Яна півдня спала після роботи. На 13-те мала вийти на роботу, снідати й обідати разом з колегами в одній їдальні. Але чи була там, ніхто не підтвердив. У моїй голові багато підозр, здогадок. Впевнена в одному — доньку вбили. Не може абсолютно здорова дівчина, яка ніколи нічим не хворіла, раптово померти.
15 червня на власній сторінці у "Фейсбуці" Абтін Зіадлоу встановив світлину зі свічкою і перетягнуте чорною стрічкою фото Яни. За кілька днів знімок зняли.
