На Закарпатті зафіксували Північне сяйво (ФОТО)
76142
Ця маленька й тендітна жінка такої надзвичайної моральної сили й фізичної витривалості, що тим, хто її знає, нерідко здається: лише силою волі вона могла б гори з місця рушити. Рівно три десятиліття Олена Михайлівна Плоскіна пропрацювала контролером-ревізором.
Починала рядовим, дійшла до посади чільника контрольно-ревізійного управління Закарпаття, а нині працює начальником КРВ у Мукачеві та Мукачівському районі. Сама ж Олена Михайлівна вважає себе звичайною жінкою, яка любить вирощувати квіти, захоплюється творчістю свого чоловіка й допомагає синові вирощувати яблука...
«Фінансистом стала випадково, але жодної миті про це не пошкодувала»
– Олено Михайлівно, мало кому вдається 30 років пропрацювати в одній сфері. Аби займатися однією справою усе життя, потрібно, вочевидь, дуже її любити....
– Це абсолютно реально! Особливо якщо ти – трудоголік. Як на мене, й доцільно займатися однією справою, адже концентрація на чомусь одному приносить максимум результату. А працювати я почала одразу після вишу – в КРУ Мінфіну України в Закарпатській області.
– Ким мріяли стати в дитинстві? Чому пішли цим шляхом?
– Щиро зізнаюся, фінансистом стала випадково. Завжди в школі захоплювалася математикою, і коли обирала виш, то орієнтувалася саме на цей предмет. Так потрапила до Тернопільського фінансово-економічного інституту. Причому документи вирішила подати на той факультет, де був найбільший конкурс. Я чогось тоді думала, що там, куди всі хочуть, найцікавіше, найпрестижніше, тож відтак здобуду найзатребуваніший фах. Хоч, щиро зізнаюся, я тоді й уявлення не мала про фінанси...
А вже приклади в роботі... Знаєте, у ревізорській справі є і складне, й незрозуміле: «складне» треба «розкласти», «розібрати», і тому добре, коли допомагають наставники. Мене навчали, підтримували й допомагали високопрофесійні, талановиті вчителі. Передусім це Василь Васильович Синьо, який є одним із основоположників контрольно-ревізійної служби на Закарпатті. Багато цікавих підходів і методів у роботі я взяла від Володимира Георгійовича Драбюка та Михайла Івановича Русина, також ревізорів. Вдячність моя їм – безмежна.
– Найкумедніший випадок у вашому тридцятирічному ревізорському досвіді?
– Це було в перші дні моєї роботи. Пригадую, як мій наставник підшивав матеріали ревізії в папку (тоді ще не було дироколів) і попросив мене принести камінь із Ужа, щоб затиснути скребки. Я хутко побігла виконувати це доручення. Зачиняючи за собою двері кабінету, зрозуміла, що це прикол, і в цей час почула щирий сміх свого начальника.
– Найприкріший?
– Прикрощів у сьогоденні так багато, що най-най і не згадаєш. Мабуть, на щастя (посміхається).
«На роботу мене надихають полотна мого чоловіка»
– У вашому кабінеті ніколи не було фото президентів чи ще якихось політиків, там завжди художні полотна. Чия творчість надихає на пошук музи у тяжкій роботі?
– Портрети політиків – це не ікони, на них молитися не треба, а слід виконувати ухвалені ними законодавчі й нормативні акти. Завдання складне, відповідальне, і вирішувати його надихають мене справді художні полотна. Це роботи мого чоловіка.
– Ви завжди вирізнялися аполітичністю. Це внутрішнє світосприйняття чи міцне переконання, що ревізор має завжди бути поза політикою – лише на захисті економічних інтересів держави?
– Так, з перших днів своєї роботи я була поза політикою. Є закон, згідно з яким працівник контрольно-ревізійної служби не може представляти яку-небудь політичну партію, а я завжди і в усьому намагаюся дотримуватися букви закону.
– Чи виникало за тридцять років бажання махнути на все рукою й піти, взятися за щось інше? Не втомлювала циферія й розплутування аферних манівців?
– Якби було бажання, давно махнула б обома руками. В умовах швидкоплинності часу, великих вимог уряду – працювати не просто. Адже дисципліна, організованість і якість усіх контрольних заходів вийшли на перше місце. Що стосується втоми, то скажу так: «Цифри скачуть перед очима, як зайці по полю, а афер не було».
– Як підбираєте людей до свого колективу? Які критерії у вас узагалі до спеціалістів?
– Я дуже люблю свій колектив, і навіть невдалі ревізії, які я можу сильно критикувати, не заважають мені продовжувати ставитися до них зі щирістю і теплотою. Так, може, зі мною іноді й важко, бо я надмірно емоційна людина, не можу говорити спокійно ні про що. Але дуже ціную набутий досвід і професійність, а також нові ідеї, творче мислення молодих кваліфікованих спеціалістів. Адже ділова репутація ревізора має бути його основним капіталом, а секретом успіху є насамперед навчання й працьовитість.
– Нерідко можна почути, що жінка й математика чи жінка й цифри – несумісні речі. Ваш приклад переконує в іншому. Може, жінкам на точні науки просто часу бракує через родину та хатні клопоти?
– Імовірно. Але якщо є бажання, то, як на мене, можна поєднувати все. Я особисто багато витрачаю часу і на хату, і на роботу, і, на щастя, всюди встигаю. Вважаю, тут головне – вміти поєднати ці речі, шукати компроміси.
«Хто рано встає, тому й Бог дає»
– Чи часто саме через особливості роботи доводилося розчаровуватися в людях?
– Я ніколи не розчаровуюся в людях, вірю в них.
– Усі, хто знайомий з Оленою Плоскіною, знає її насамперед як надзвичайно принципову й вимогливу жінку. Ви така до всіх і завжди? І вдома?
– Як мама, я винятково вимоглива людина. Сподіваюся, що сини це розуміють.
– А чоловік мириться з вимогами вашої роботи? Адже нерідко доводиться затримуватися, їздити у відрядження...
– Знаю, що для нього має неабияке значення, що я реалізувала себе як професіонал. Для мене це найголовніше.
– Пригадую, коли вас призначили на посаду начальника КРУ в Закарпатській області, довелося через страшенну заклопотаність вирізати всю домашню птицю – кілька десятків голів... Стільки праці, догляду... Серце боліло, вочевидь?
– (Засміялася...) Не тільки птицю, але й корову віддав чоловік сусідці.
– Знаю, що за вашим з чоловіком прикладом наполегливо працюють і два сини. Розкажіть про них трохи – що поробляють?
– Василь і Петро – особистості з різними характерами й уподобаннями. Старший – фінансист, володіє англійською мовою. Працює керівником інвестиційного проекту на Мукачівському заводі «Точприлад». Менший – менеджер, навчається в одного знаного садовода Закарпаття голлан¬дської технології вирощування. Причім уже нині свої знання втілює в життя: маємо перший урожай прекрасних яблук! Хочу сказати, що сад – це райський куток на нашій земельній ділянці. Щоправда, в тому раю доводиться нерідко й мені докласти рук...
– Яка Олена Михайлівна в звичайному житті? Чи є місце квітам і особливим стравам, якомусь хобі?
– В особистому житті Олена Михайлівна жінка – як жінка. Є місце для всього: і для страв, і для різноманітних квітів (це взагалі хобі), яблук у саду, і для захоплення творчістю коханого чоловіка.
– Що найбільше поважаєте в людях?
– Порядність і чесність.
– Що ніколи не пробачите?
– Зраду, плітки, лицемірство. Страшенно зневажаю брехню.
– За чим найбільше шкодуєте? Чи є такий вчинок, вислів, день у житті...?
– Шкодую, що не вийшла раніше заміж. Може, ще би встигла народити донечку (сміється).
– Ваше найбільше досягнення?
– Досягнень багато! Але ос¬таннім часом дуже тішуся з того, що я – фінансист до мозку кісток – ще й навчилася щепити яблуні!
– Що любите читати? І чи маєте на це час? Улюблена книга? Чи є улюблений фільм?
– О, книги – це дивовижний світ. Мене приваблює Біблія (Книга Буття, Євангелія від Луки, Іоанна). З великим задоволенням читаю класиків української літератури, останнім часом, приміром, Г. Тютюнника. Читаю з обов’язку все, що потрапить у поле зору із законодавчих та нормативних актів. А наразі найулюбленіша книга – енциклопедія садовода.
– Таке модне слово – кредо. Існує для вас? Чи, може, радше – батьківська наука?
– Моє кредо – професійність і дисципліна. У принципі, цього вчили й батьки, прививали працелюбність. А ще з їхньої науки мені дуже імпонує народне прислів’я: «Хто рано встає, тому й Бог дає».
