Маленька дівчинка швидко бігала за м’ячиком, весело підстрибуючи. Він десь втік від неї, заховався в траві. Недовго шукаючи, Марічка знайшла його і, кидаючи, знову почала наздоганяти. Неподалік стояли мама з татом і про щось розмовляли, спостерігаючи за малою. Дівчинка зростала веселою, кмітливою на радість дорослим. Так було ще недавно і мама згадує той безтурботний період, як щось радісне і світле, за чим вони всією родиною так скучили.
Біда прийшла в дім негадано, ввірвавшись у двері, зайшла у всі щілини, пройняла серце нестерпним сумом. З нею лягали ввечері, молилися, засинали, прокидалися вранці. Біда краяла, шматувала серце, закривши собою увесь світ. Раптом він став сірим, страшним, посріблив скроні мамі, відбився журбою на обличчі бабусі – маленька Марічка захворіла на страшну недугу.
Батьків відразу ж направили до провідних київських онкологів. І дівчинка, якій ледве виповнилося три рочки, змінила свою затишну сасівську домівку на лікарняну палату Київського Національного інституту раку. Їй зробили всі необхідні аналізи і батьки почули страшний діагноз: «Нейробластома заочеревинного простору, злоякісна пухлина ІІІ ступеня, рецидив».
Потрібно було терміново оперувати та, позаяк, в цій клініці зробити це була надскладно, дитину відправили до Київської онколікарні ім. Шалімова. Операція проходила довго і важко. Протягом шести годин Марічка перебувала в руках досвідчених хірургів. А молода мама тоді вперше побачила у дзеркальному відображенні на своїй голові сиве волосся. Звичайно, після таких операцій призначають хіміотерапію. Маленька її вибрала і подужала 6 із 17 «променів». Відразу ж після першої вона з подивом питала в татка про те, куди ж поділося її волоссячко і бровенята?
Батьки і вся родина з ніг збилися, шукаючи потрібну суму грошей: позичали і перепозичали. Потім було направлення в Угорщину в одну з провідних клінік, бо лише там є апарат, який сканує м’які тканини. І знову заново шукали грошей, ходили, просили, позичали. Всі надіялися на краще, у молитвах просили в Бога дитині здоров’я. і, нарешті, почули те, на що сподівалися: дослідження показали – біда відступила.
У червні 2011 року приїхали додому. Бліденька, квола дівчинка відростила волоссячко, заново знайомилася з домашніми старими речами, зазирала в колясочку до братика, який весело щось собі лопотів і простягав рученята. Всі зітхнули з полегшенням і огорнули Марічку ще більшими ласкою і теплом, адже вона перенесла те, що не кожному дорослому під силу. Родина старалася виконувати всі приписи лікарів точно і у визначені терміни. Кожні три місяці їздили на перевірку в Київський інститут раку. Та, як відомо, біда ніколи не приходить сама… Під час одного з обстежень у дівчинки виявили гепатит С.
У лютому 2012 року, після чергового обстеження у київській клініці, лікарі знову порадили поїхати в Угорщину для чергового діагностування, але там апарат виявився пошкодженим. А найближче таке діагностування є лише в Італії, в римській клініці. Не вагаючись, батьки подалися туди і через певний період щасливий татко зателефонувавши додому, повідомив висновки лікарів: хворобу подолано. Але раділи не довго.
Вже наступна консультація у травні показала, що у дитини рецидив. Відразу її почали готувати до операції. Через вісім днів маленьку прооперували, видаливши три злоякісні вузли-пухлини. Призначили чотири високодозні терапії і бокс (мегадозну хіміотерапію). Після кожної знесилений дитячий організм слабшає, падає гемоглобін, стають поганими загальні аналізи. Потрібна незліченна кількість лікарських препаратів, один з яких коштує 2755 грн., а потрібно два відразу – один за одним.
Весь час Марічці потрібна донорська кров, і батько, який з нею в лікарні, шукає донорів по всій Київській області, скільки це б йому не коштувало.
Маленька Марійка тихенько лежить і терпеливо приймає всі процедури, сумно поглядаючи на життєдайні краплі, які з крапельниці стікають у її кровоносні судини. А ще дівчинка знає, що після отих довгих процедур до неї приїде мама і привезе фотографії братика, який підріс за той час, відколи вона його не бачила, розповість усі домашні новини про курчата, каченята, собачку та котика.
Цього року Марічка має йти у перший клас, вона з татком уже вивчила всі букви, знає багато віршиків і пісеньок. А от писати і малювати не в змозі через проводи апаратів та трубки крапельниць. Вона вже знає, як зватимуть її першу вчительку і де буде її клас. Вона сидітиме за першою партою і вчитиметься на відмінно так, як і колись її мама. І лише очі, не по-дитячому дорослі та сумні, нагадують про те, що вона за своє коротке життя вже пережила щось страшне, недитяче. Дівчинка рахує скільки днів залишилося до першого вересня і сподівається, що до того часу страшна недуга відпустить її маленьке, тендітне тільце.
Хочеться вірити, що так воно і буде, що дитина якнайшвидше залишить лікарняні палати. Та зараз це залежить від кожного з вас – добрих і милосердних людей, які розуміють, що чужого горя не буває. Треба допомогти родині зібрати необхідну суму коштів, аби маленька Марічка знову могла бігати за м’ячиком, а першого вересня разом із іншими першокласниками переступити поріг школи. Кожна гривня людей доброї волі – це нова, чиста крапля життя дитини.
Батьки беруться за будь-яку роботу, аби заробити копійчину, яка так необхідна для лікування їх єдиної донечки. Але коштів катастрофічно не вистачає, лікування занадто дороговартісне для людей з низькими статками.
Тому звертаємося до всіх небайдужих людей з проханням допомогти зібрати кошти на лікування Марічки. Благодійну допомогу можете надсилати за нижчевказаними реквізитами:
Номер рахунку у Приватбанку 2924 48 25 50 9100
МФО 305299 ОКПО 14360570
Картка батька Василя Карпача:
5577212918625081
Номери його телефонів для зв’язку: 097 65 07 817, 099 63 59 660.
Люди, подаруйте маленькій дівчинці із Сасова життя. Залишилася одна надія на Бога і на вашу небайдужість.
