Так,  у гості до військовослужбовців-танкістів підполковника Олександра Паламарчука, завітали майор запасу Володимир Іванов  та капітан запасу Ігор Несинюк. 

 

Методично бесіда мала тривати впродовж визначеного часу, однак замість цього вона тривала майже дві з половиною години. Довгою та цікавою була розповідь обох офіцерів про своє хоч і важке, але, разом з тим, цікаве військове життя. Наприклад, У часник бойових дій майор Володимир Іванов розповів про те, як проходила підготовка та практична військова допомога народів Радянського Союзу державам африканського континенту, а також про те, чим займалися радянські військовослужбовці військової розвідки у африканських країнах. Зокрема, розповів про те, як у сімдесяті під час збройного конфлікту Єгипту і Ізраїлем він разом із товаришами, без документів, у чужій державі та військовій формі допомагав захищати суверенітет єгиптян.

 

? Радянських військових було направлено до Єгипту на прохання президента Арабської Республіки Єгипет Гамаля Абдель Насера. Вже 5 і 8 березня 1970 року у порт Александрія на теплоходах “Роза Люксембург” та “Георгій Чічерін” прибули перші підрозділи обмеженого контингенту радянських військ ППО. Основу угрупування складали особлива зенітно-ракетна дивізія (озброєння — комплекси С-125 “Печора (“Нева”)”, ЗСУ-23-4 «Шилка», ПЗРК «Стріла-2») та авіаційна група у складі окремої розвідувальної ескадрильї та винищувального авіаційного полку.

 

Під час перевезення особового складу дотримувалися суворі заходи безпеки. Офіцери, солдати і сержанти здавали особисті документи, переодягалися у цивільне вбрання, а після прибуття до Александрії — у форму єгипетської армії. Завантаження та розвантаження особового складу та бойової техніки, а також усі марші до стартових позицій зенітно-ракетних комплексів здійснювалися лише вночі. Загалом у Єгипті у сімдесяті побувало майже 35 тисяч радянських військовослужбовців, –  завершив свою розповідь  майор Володимир Іванов. Цікаво,  але деякі молоді солдати до цього дня навіть не уявляли, що радянські військові так масштабно брали участь у бойових діях на територіях інших держав.

 

В свою чергу капітан запасу Ігор Несинюк, який бойовий шлях розпочав у Прикордонних військах з лейтенанта в Демократичній республіці Афганістан розповів про особисті відчуття після першого бою. Відповідаючи на запитання офіцер згадав і про, так звану “дідівщину”, яка за різними джерелами, якраз і зародилася у військах у сімдесятих роках минулого століття..Так от, він та його товариш розтлумачили бійцям, що під  час бойових дій вона виявлялась в тому, що після прибуття “молодняка” більш досвідчені солдати брали на себе ролі наставників та ангелів-охоронців, звісно були жарти, не обходилося і без запотиличників, але без морального приниження, адже навкруги звідусіль на усіх чекала небезпека. І в бій йшли також більш досвідченні солдати, тим самим прикриваючи недосвідчених салаг від куль своїми тілами. Таке несподіване трактування цього, тепер ганебного явища, викликало жваве обговорення серед учасників бесіди. Очевидне спотворення військових традицій, направлених на вироблення військового братерства, товариства мало кого з танкістів залишило байдужим. 

 

Ще капітан Ігор Несинюк пригадав, як у 1988 році, солдати, які вислужили встановлені строки добровільно залишалися ще на декілька місяців дослужити, аби більше нікого не призивали в Афган і щоб 15 лютого 1989 року, коли закінчувався вивід Радянських військ з цієї країни, було якомога менше людських втрат. 

 

На завершення, гості дали напутні побажання солдатам і нагадали про те, що їх вдома батьки чекають живими, змужнілими та навченими.