Давали «Концерт для оркестру» Бартока та кілька оркестрових творів Стравінського. У перерві в курилці я розповідав знайомим, що Барток провів дитячі роки у моєму рідному Виноградові, там, зрештою, навчився грати на фортепіано і дав свій перший публічний концерт, на якому вперше виконав власну композицію. Здається, мені так ніхто до кінця й не повірив. 

 

Видатний угорський композитор Бейла Барток (Bartók Béla) за оцінками фахівців входить у п'ятірку найвидатніших світових композиторів двадцятого століття. Він вважається одним із найбільших реформаторів в історії музики. На запит «Bartok» Google дає понад 9 мільйонів посилань, на «Барток» – майже півмільйона. Його ім'ям названо кратер на Меркурії.

 

Мало хто знає, що життя і творчість Бейли Бартока дуже тісно пов'язані з Україною. Після смерті батька майбутній великий композитор, а в той час – просто хлопчисько, з мамою переїздить до Нодьсевлюша (теперішня назва – Виноградів, містечко на півдні Закарпаття). Тут він прожив чотири роки, з 1888-го до 1892-го.

 

Саме у Виноградові для Бартока відкривається його зоряний шлях, образно кажучи, відчиняються його двері в велике майбутнє. Отож, 1 травня 1892 року одинадцятирічний Бейла у стінах тогочасного виноградівського жупанату (щось на кшталт міської управи) дає свій перший сольний концерт, на якому виконує першу частину сонати №21 Бетховена і свою власну фортепіанну п'єсу «Течія Дунаю». Концерт мав такий успіх, що директор місцевої школи надає матері Бартока річну відпустку і відправляє їх до Братислави навчатися музиці. Ще раз до Виноградова митець повернеться напередодні Першої світової – у 1913-му, збирати народні пісні. Всього він зібрав майже 60 українських народних пісень, один із останніх його творів – написаний уже майже перед смертю – за мотивами української народної пісні «Я купив на ярмарку ячменю» (Барток назвав його «Горе чоловіка»).

 

Ми не навчилися давати собі раду з пам'яттю

 

Повертаючись із варшавського концерту, я ніяк не міг зрозуміти – чому у всьому світі постать Бартока є знаковою і відомою (можна купити книжки про нього, диски з його творами, відвідати концерт у філармонії), а Виноградів так і не може дати собі раду з пам'яттю про нього?

 

Проживши у Виноградові п'ятнадцять років, я так і не знаю в якому саме будинку жив Бейла Барток, в яку церкву ходив разом із мамою, який саме парк був його улюбленим, дивлячись на які краєвиди він писав музику, в яку дівчину зі школи вперше закохався, в ім'я якої красуні ночами звучали для нього фортепіанні мелодії? Райцентр із великим минулим спромігся назвати музичну школу в честь композитора, маленьку (що симптоматично) тупикову вулицю, на подвір'ї угорської школи встановити бюст Бартока розміром в невеликий гарбуз чи велике яблуко.

 

Здається, ми зовсім не навчилися давати собі раду з пам'яттю і довколишнім простором. Складається враження, що наші міста досі не належать нам, ми не вміємо пишатися минулим, сконцентровані виключно на поразках і власному часто обмеженому локал-патріотизмі. Центральна вулиця Виноградова носить ім'я Миру (того, що радянський), на центральній площі – пам'ятники солдатській матері і янголу-хранителю. Ви не знайдете багатомовного сайту, присвяченого життю Бартока у Виноградові, у ятках і магазинах не купите поштових листівок з його фотографіями чи дисків із музикою, жоден гід не проведе вас жодним туристичним маршрутом «Слідами Бейли Бартока».

 

Історія всього Закарпаття не має в своєму арсеналі такої величної постаті, що могла б дорівнятися Бартоку. На Заході Виноградів мав би вже власну філармонію, оркестр і міжнародний фестиваль Бартока, на кожному розі вас би переконували, що саме у цій підворітні малий Бейла вперше викурив цигарку чи поцілувався з дівчиною. Слухаючи«Концерт для оркестру» у виконанні Варшавського симфонічного оркестру (цей найвизначніший свій твір Барток написав у США в 1943-му для Бостонської філармонії), я виразно чув ті ж музичні мотиви, які часом ще можна зустріти у виконанні народних музичних колективів, що грають на весіллях і святах в околицях Виноградова. Пишучи свій найвизначніший і найвідоміший твір, Бейла Барток повертався в думках і спогадах до свого виноградівського дитинства, але Виноградів чомусь не хоче зараз згадати його. Дивно, бо ж саме у минулому Бартока – майбутнє Виноградова.