як тест на публічну зрілість
В обійсті закарпатської преси було зроблено першу спробу визначити найвпливовіших людей області. 5 червня в Ужгороді презентували спеціальний випуск обласної газети «Неділя» «Топ – 50. Найвпливовіші люди Закарпаття». Він умістив рейтинг п’ятдесяти найбільш поважних особистостей краю.
Однак уже 8 червня, в четвер, суд постановив вилучити увесь тираж спецвипуску.
Спочатку ніяких особливих емоцій презентація такого видання не викликала. Адже щороку в краї визначають лідера року, якого великою мірою можна вважати найвпливовішою людиною. Тому перше представлення журналу колегам по цеху спонукало тільки до обговорення позицій у рейтингу тих чи інших персон, їх вигляд на світлинах, словом, сприйняття обгортки. Звиклі до од журналісти й не очікували, що про найвпливовіших людей можна написати щось критичне, тому на коментарі щодо героїв рейтингу спершу уваги не звернули. Далася взнаки багаторічна й досі ніким не скасована залежність закарпатських ЗМІ від своїх патронів, а звідси й звичка про людей з табору боса писати здебільшого тільки добре, а про табір опонентів боса — тільки погане або ніяк не писати.
Однак самі герої публікацій не обмежились спогляданням самих себе та ознайомленням зі своїми рейтингами та сусідсами на сторінках видання. З огляду на те, що на другу презентацію журналу, цього разу вже не для медійників, а для самих героїв рейтингу, прийшло близько 20 з них, було зрозуміло, що вони добре вичитали кожне слово.
І не тільки вичитали. Першою ластівкою серед незадоволених лідерів виявився, як не дивно, не вельми великий любитель публічності «мінеральний» депутат від БЮТ Олександр Кеменяш. Свої претензії до видання він одразу скерував до суду, і в день презентації журналу неочікувано для редакції, якій про позов депутата і судове засідання не повідомили, до офісу «Неділі» прийшли аж 8 виконавців з вимогою вилучити увесь тритисячний тираж. Такою блискавичною реакцією Феміди Олександр Кеменяш, безперечно, підтвердив рівень своєї впливовості і довів, що гідно обіймає четверте місце серед найвпливовіших. Звісно, його претензії небезпідставні, адже він не міняв у парламенті кілька фракцій, як стверджує автор коментарів, а був чотири роки позафракційним і лише торік вступив до БЮТ… Однак, чи варто було так квапитися із позовом і вимагати вилучення тиражу, адже редакція повністю визнала свою помилку і публічно попросила вибачення депутата. Та що й казати, коментарі щодо особи Кеменяша у цьому журналі є далеко не найгострішими, а помилка щодо його фракційності, на наш суб’єктивний погляд, не дуже вже й вдарила по його честі та гідності.
Підозрюємо, набагато серйозніше образились на видання інші персони, хоч до суду й не подали, наскільки нам відомо.
Найбільше перепало посадовцям, імена яких так чи інакше пов’язані з »президентським надзвичайником« Віктором Балогою. Почнемо із самого міністра. Досі лише ратушняківські газети та в недавньому минулому –есдеківські видання, дозволяли собі писати щось на кшталт про зазіхання міністра на приватизацію Мукачівського замку. Така ж уїдливість відчувається у фразі «зовні успішна боротьба зі пташиним грипом».
Далі. Голову Закарпатської ОДА Олега Гаваші у виданні охрещено «Губернатором Балоги» з натяком на те, що його функція номінальна. Непомічений у конфліктах, політично не особливо амбітний мер Мукачевого й за сумісництвом двоюрідний брат міністра Василь Петьовка заслужив на некритичну оцінку коментатора. Менше пощастило Михайлу Кічковському, нинішньому голові облради, якому автор не забув нагадати не тільки його залежність від боса, а й минулорічний скандал щодо присвоєння йому звання заслуженого журналіста України.
Напевно, найгостріше коментатор «проїхався» по голові Обласного апеляційного суду Андрієві Стрижаку. За чутками, для останнього це було так неочікувано, що спочатку, не прочитавши коментарі, він чи не вперше планував завітати на вечірку–презентацію, про що й розповідав знайомим. Однак після того, як до його підлеглих дійшло, що саме там написано, фотокореспонденту, єдиному, хто з представників редакції тримав контакт з героями рейтингу, образно виловлюючись, вказали на двері. І все через те, що видання сказало, що головного суддю області підозрювали у корупційних діяннях.
З огляду на такий критично-гострий погляд редакції на особистостей, що мають в краї реальний вплив на політику і бізнес, трохи дивує, що інші представники обласної еліти відбулися легким переляком, ложкою дьогтю автор приправив далеко не кожен коментар. Наприклад, це стосується мера Ужгорода Сергія Ратушняка, номера другого у щаблі найвпливовіших… Може тому, що, як відомо, одіозний ужгородський лідер досить боляче реагує на гострі випади у свій бік. Надто боляче, як для таких сміливців. Так само одразу впали в око легкі компліменти на адресу екс-губернатора, «пораненого звіра» Івана Різака, особливо щодо успіхів за його часів у соціально-економічній сферах, тоді як нинішній владі автор закинув »безперервні помилки». На Закарпатті знайдеться небагато людей, здатних нині публічно висловити таку думку. Оминув гострих коментарів і «найпрестижніший жених « Нестор Шуфрич.
Такий крен у автора вийшов, певно, механічно, хоч він і намагався дати більш-менш об’єктивну оцінку лідерам рейтингу, водночас вказуючи на усі, і позитивні, і негативні сторони їхньої репутації в області. Пояснення, певно, криється у відповіді на запитання, хто саме писав ці коментарі. Досі його ім’я все ще стійко пов’язують з есдеками й іменем Різака, адже Іван Коцур, саме він є керівником проекту і автором статей, був найактивнішим журналістом-бійцем, таким собі місцевим медіа-кілером в армії панівної два роки тому «партії об’єднаних», що вела словесну і адміністративну війну проти опозиційної тоді «Нашої України» на чолі з Віктором Балогою.
Те, що Іван Коцур після майже дворічного затишшя несподівано ожив як журналіст, спочатку сприймалося, як спроба зализати рани. Однак, як виявилось, у нього інша мета. Нині він висувається на роль вартового собаки демократії, хай і трохи упередженого, і далеко недосконалого, але досить не залежного від нинішньої і колишньої обласної еліти, адже вплив його екс-босів, щоб не прогнозував сам Коцур, як то кажуть, канув у Лету.
Абстрагуючись від персони автора, все ж зауважимо, що видання, пори всі огріхи і суб’єктивізм, як мінімум, зробило спробу оприлюднити те, про що й так багато-хто поза очі говорить, однак публічно не розголошує. Хоч хотілося б бачити однаково прискіпливий погляд до всіх без винятку персон, а не вибірково. Можливо, така вибіркова сміливість ще аукнеться редакції, адже Коцуру втрачати вже нічого, а керівників газети «Неділя» до обласного журналістського пулу особливо й не прийняли.
Зрештою, все залежить від того, чи готова закарпатська еліта сприймати такі проекти, які, власне, є у багатьох країнах, ба навіть інших областях України. Не менш важливим фактором подальшого публічного життя проекту є й те, чи стане видання справді неупередженим, без кренів управо-вліво.
Наталя Петрів, ЗІК
