Є місце і романтиці, і форс-мажору, й просто цікавим подіям, з якими мало яка інша людина стикалась.
Подорожуючи, водії автобусів до Чехії https://svdtrans.com/uk проводять у дорозі десятки годин, долають сотні кілометрів і щодня стикаються з непередбачуваними ситуаціями. Сьогодні ми вирішили розповісти декілька цікавих історій, які покажуть, що ця робота — це не завжди монотонність.
«Кішка!»
Типова сцена: вечір у великому американському місті. Троє галасливих підлітків влітають на задній майданчик майже порожнього автобуса — кричать, сміються, лаються. Потім починають насміхатися з водія, який наполягає, щоб вони сіли.
«Підлітки безумовно вважали себе занадто крутими, щоб слухати водія, — розповідає свою історію Меттью Мідор. — Ми з іншим пасажиром сиділи попереду, в порожньому автобусі. На довгій ділянці між зупинками водій тихо сказав нам: “Тримайтеся, хлопці”, — і натиснув на газ. Автобус майстерно пролетів звивистим тунелем, після чого водій різко загальмував».
Підлітки, не очікуючи такого маневру, безглуздо пролетіли весь салон і зупинилися біля кабіни водія, вхопившись за касу. Той вигукнув:
— «От біда, я ледь не збив ту кішку!»І вже до хлопців:
— «То що, сядете нарешті?»
Підлітки стояли, розгублені, намагаючись витерти чорні смуги бруду зі свого колись бездоганного одягу, і щось бурмотіли собі під ніс.
«Куди б вони не прямували, тепер вони вже не виглядали такими крутими, як кілька хвилин тому», — підсумував оповідач.
Корейський сервіс
«Ми з дружиною були в Кореї й поверталися до орендованої квартири, — пригадує Джон Робертс. — Було близько одинадцятої вечора. Ми чекали автобус на зупинці разом із десятком інших людей. У цей час автобус, який їхав у протилежному напрямку, раптом зупинився, і водій щось сказав натовпу. Усі перетнули дорогу й піднялися до салону, але ми не розуміли корейську мову.
Водій поманив нас ближче. Він не говорив англійською, а ми не знали жодного слова по-корейськи. Єдине, що в нас було, — це аркуш із написаною корейською адресою квартири. Я показав йому цю записку, і він жестом запросив нас сісти.
Через кілька хвилин автобус проїхав приблизно милю й зупинився просто перед нашим будинком. Одна з пасажирок, на дуже ламаній англійській, пояснила, що водій спеціально з’їхав із маршруту, щоб підвезти нас до місця. Ми щиро подякували йому. Я навіть намагався заплатити за турботу, але він категорично відмовився».
Пошта, сер
«Ми з дружиною чекали автобус у сільській місцевості графства Сомерсет, — розповідає Джонатан Ґурні. — За розкладом транспорт мав прибути вчасно, і він справді приїхав… але це був не автобус, а фургон Королівської пошти.
Водій пояснив, що вранці на рейсі не було жодного пасажира, тож він вирішив, що й у зворотному напрямку ніхто не поїде. Тому, замість автобуса, приїхав саме на поштовому фургоні.
Так ми й рушили в дорогу — сидячи просто на підлозі серед мішків із листами та посилками. І, треба сказати, це була найоригінальніша поїздка в нашому житті».
Історія трьох водіїв шкільних автобусів, які рятували людей на Київщині
Закінчимо ми не веселою, але болючими історіями, як київські водії автобусів ще раз показали, що таке український дух, взаємопідтримка, та водійський професіоналізм.
Троє водіїв шкільних автобусів — Станіслав Маковкін, Анатолій Пільганчук та Володимир Надрудній — ризикуючи власним життям, евакуювали тисячі мирних жителів із населених пунктів Київщини. Вони вивозили людей з Бучі, Гостомеля, Бородянки, Немішаєвого, Рудні та багатьох інших місць, які опинилися в зоні бойових дій.
Першим став рейс до Ірпеня. Водіїв тоді пропустили до міста, але на зворотному шляху виїхати не дозволяли — мости вже були зруйновані.
Станіслав Маковкін — найдосвідченіший у трійці. За кермом він 37 років, із них 16 працює у Володарському ліцеї на Київщині.
О п’ятій ранку 24 лютого 2022 року він уже був на роботі — почалася евакуація. Після Ірпеня — Буча, Гостомель, Бородянка, Немішаєве, Рудня… Людей вивозили до безпечніших місць, зокрема в Білогородку.
“Ми до них заїхали, людей взяли, але не змогли виїхати. У Стоянці нас зупинили, бо мости були розбомблені”, — пригадує Станіслав.
Завершити евакуацію вдалося лише на світанку наступного дня. Після пережитого чоловік кілька місяців не міг спати — довелося звертатися до психолога.
За кермом другого автобуса був Анатолій Пільганчук.
“Якби ми відмовилися, то хто б тоді це робив? Було страшно постійно, але не настільки, щоб залишити людей напризволяще. Ми весь час були напружені, але щойно виїжджали за наш блокпост — ставало спокійніше”, — згадує він.
Третій водій, Володимир Надрудній, і сьогодні з острахом згадує один із рейсів із Бородянки, коли потрібно було евакуювати пацієнтів місцевої лікарні.
“Там були лежачі, їм було холодно, страшно дивитися на цих людей. Хлопці пішли дізнатися, як їх вантажити. Я заїхав ззаду, став, розвернувся — і бачу, їде БТР. Пушку навів прямо на автобус, подивився… а потім розвернувся і поїхав”, — розповідає Володимир.
Попри небезпеку, ці троє чоловіків продовжували свою місію — вивозили людей з окупованих територій, рятуючи сотні життів.
За проявлену мужність і самопожертву Станіслав Маковкін, Анатолій Пільганчук та Володимир Надрудній були відзначені державними нагородами Міністерства оборони України.
На правах реклами
