Сьогодні як про цілком реальну річ дедалі частіше ведеться мова про енергетику художнього слова, котру, щоправда, не можна виміряти за допомогою надчутливих приладів. Вона полягає в особливій сугестивній силі слова, що діє на рівні підсвідомого, здатного підживлювати душу, налагоджуючи її ритмом.
Євген Маланюк говорив про поезію, як про особливу форму енергії: “Поезія — це вірш, наладований енергією, подібною до електричності. Коли тієї наладованості немає, тоді вірш, хоч як технічно досконалий, зі всіма римами і алітераціями, залишається лише віршем”. Вірші надзвичайно талановитого закарпатського поета Йосифа Лемка, про творчість якого поведемо мову у цьому матеріалі, справді “наладовані” доброю енергетикою: вони щирі, прозорі за змістом, легкі і невибагливі за формою — від душі до душі. Можливо, тому прикметною рисою його поезії є афористичність, рядки запам'ятовуються одразу, органічно “присвоюючись” читачем.
Одним словом, майстер у розмаїтих творчих формах продукує елітну, викристалізовану, високоякісну поезію.
Народився Йосиф Іванович 13 серпня 1937 року в околиці м. Хуст, у селі Боронява (тоді територія Чехословаччини), де знаходиться відомий монастир. Закінчив Хустський культурно-освітній технікум, Харківський інститут культури. Служив у війську авіамеханіком. Працював на викладацькій роботі, в установах культури, в т.ч. в обласному будинку культури профспілок (1973-1994). Останні вісім років, до виходу на пенсію (2001), працював начальником відділу кадрів і загальних питань регіонального відділеня Фонду держмайна України в Закарпатській області.
Пенсіонер державної служби. Нагороджений медалями "Ветеран праці", "Знак Пошани". Депутат Закарпатської обласної ради першого скликання (1990-1993). Член правління Ужгородського культурно-освітнього товариства ім. О.Духновича, член Національної спілки журналістів України. Автор книжок "На сивих крилах горлиці" (2001), "Тайстра сміху на потіху" (2003), "Отча земля" (2004), "Заспівайме в'єдно" (2007), "Ключ од любови" (2009), "Коса на ліву руку".
Високу оцінку творчості Й.Лемка у передмовах до його книжок висловили член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародної премії ім. О. Духновича Володимир Фединишинець, поет, член Національної спілки письменників України Василь Густі, лауреат Міжнародної премії за русинську літературу ім. О.Духновича Іван Петровцій, поет Юрій Чорі, письменник Михайло Ряшко. Авторами музики на слова поета Лемка є Заслужений артист України Микола Попенко, Заслужений діяч мистецтв України Петро Рак, Народний артист України Петро Матій, Заслужений діяч мистецтв україни Віктор Теличко.
За оцінкою Володимира Фединишинця, твори поета "написані за народними мотивами, щирі, сповнені народної мудрості, фразеології, лексично збагачені діалектизмами, що є оздобою рядків і цілих строф. Осяяні серпанком гумору, легко сприймаються":
?Чом ти плачеш, Томко,
На ушиткий ліс?
?Бджілка ня вкусила,
Дідику, у ніс!
?Що ж ти їй зробила,
Внученько моя?
?Там, де мед збирала,
Рвала квіти я!
Ніс розпух... Недобра,
Дідику, бджола!
?Ох у тебе, Томко,
Й мудра голова!..
("Недобра бджола")
Здається, для майстра слова не існує такого поняття, як пошук натхнення чи очікування музи. Він щодня пише по кілька поезій, яким гарантований читацький успіх. Перед нами постає цілком сформований самобутній автор.
Не можемо не звернути увагу й на інший жанр, в якому Йосиф Лемко почувається так само вільно ? публіцистика. В цьому контексті пригадуються його публікації в газеті "Новини Закарпаття" та іншій періодиці, які мали численні відгуки читачів і в зацікавлених у позитивних перемінах нового часу ? української самостійності. У книжці "На сивих крилах горлиці" (Ужгород: "Мистецька лінія", 2001) представлена лише дещиця з багатющого публіцистичного доробку автора. Заслуговують на увагу й фольклорні записи, зроблені письменником у різний час. Звідси можемо почерпнути інформацію про обрядовість Боронявського та Воловецького весілля, хрестин, різних релігійних свят, легенд, історій, традицій, які притаманні селам і районам нашого краю. Його творчий доробок цієї тематики вартий золотої скарбниці закарпатської усної народної творчості.
Юрій Чорі у передмові до книжки "Тайстра сміху на потіху" (Ужгород: Гражда, 2003) зазначає: "Ведучи мову про Йосифа Лемка, порядну людину й відповідального, вимогливого до себе чиновника в минулому (зараз він уже на пенсії), все ж думаємо більше про літератора, фольклориста і самодіяльного композитра. В усіх іпостасях він ? непересічна особистість, а в царині художнього слова й сценічного творення ? з "іскрою Божою".
У поетичних збірках Й.Лемка превалює оптимістична настроєність лірики поета, чуйної до добра і краси, до всього прекрасного в житті. Крізь призму особистих вражень і переживань поета переломлюються ті чи інші суттєві моменти нашої сучасності, просвічується багатий внутрішній світ людини, яка прагне щастя.
Пісенно-літературні традиції рідного краю у творчості Йосифа Лемка поєднуються і тематикою та інтонаціями, що йдуть від середовища, в якому живе поет. Прагнення якнайповніше висловити свої почуття постійно повертає майстра поетичного слова до його рідних витоків.
Я енергію черпаю
Із глибин народу
І народові дарую
Пісню в нагороду.
Автор літературного портрету Михайло Ряшко дає таку оцінку: “ Уся розмаїта творчість Йосифа Івановича Лемка — це краса гармонії, що конденсує в собі лірику і гумор, пісню у поєднанні з музикою, а також трагічне і комічне. Бо й сам автор в усіх відношеннях, у найкращому, найвищому сенсі цих слів випромінює красу гармонії. Гармонії душі і тіла, слова і діла”.
Якщо запитати Йосифа Івановича, у чому полягає смисл його життя, він неодмінно відповість вам віршованими рядками:
Смисл життя свойого бачу:
Лиш добро робити всім,
Щоб пишалися нащадки.
Щастя бачу тільки в тім.
Бо людина ? як істота ?
Мало на землі живе,
Далі так, як човен в морі,
Все до пристані пливе.
До зупинки непомітно
Кожен сам дійде, авжеж,
Головне ж ? як хрест свій вічний
У житті ти пронесеш.
Лемко уособлює щирого закарпатця, який вболіває за зміни на краще для своїх земляків, співгромадян. З початку доби незалежності, будучи депутатом обласної ради (пам`ятаємо ті буремні часи, коли повсюдно панувала невизначеність, острах перед майбутнім.?авт.) намагався активно лобіювати державницьку позицію. Не зрадив і по сьогодні кожному вимовленому чи написаному слову.
У нормальній цивілізованій країні така людина як поет Лемко уже давно перебувала б у рядах національної письменницької організації. У нас, на превеликий жаль, звикли до поділу на "чорних" і "білих". Звичайно це звучить дивно, коли мова йде про розлогу ліричну сповідь людини, що віднайшла спокій і гармонію зрілого життєвого досвіду, а не про лірику якогось початківця.
Хочеться побажати Йосифу Лемку, цікавому й досвідченому поету, гумористу, публіцисту, досліднику й поціновувачу фольклору, народних традицій, нових здобутків у пошуках джерельного слова.
