16 листопада в книгарні «Є» відбувся вечір, присвячений третій річниці роботи сайту «ЛітАкцент». Крім того, презентували нову книжкову серію «Бібліотека ЛітАкценту».
СТРАТЕГІЧНИЙ ПРОДУКТ
«ЛітАкцент» — один із небагатьох українських інтернет-засобів масової інформації, цілком присвячених літературі. На сайті публікуються критичні статті, рецензії, письменницькі блоги, новини та анонси.
Ведучий вечора, головний редактор Володимир Панченко на запитання, чи виправдав «ЛітАкцент» покладені на нього сподівання, відповів: «Як керівник я просто не вправі бути повністю задоволеним проектом. Завжди є привід для самокритики. Головне, щоб проект рухався, не стояв на місці, був динамічним. І те, що ми зараз починаємо видання книжок, — момент істини, бо книга — це стратегічний продукт. Кожна нова українська книга є продовженням тривання України.
При цьому є один важливий, засадничий нюанс. Ми свідомо прагнемо і на сайті «ЛітАкцент», і тепер у книжках презентувати нашим читачам авторів із різних міст, регіонів, країн, з різних середовищ. Умовно кажучи, щоб охопити і Закарпаття, й Австралію, й Одесу, й Івано-Франківськ. Адже нині просто життєво необхідно розширювати комунікації культури, контекст. Є чимало культурних островів, а їх треба перетворити на архіпелаг».
Власне, третю річницю було відзначено заснуванням власної книжкової серії. У «Бібліотеці ЛітАкценту» планується видавати передусім переможців щорічного рейтингу «ЛітАкцент року». Ця премія вручається з 2008 року у двох номінаціях — «Художня література» та «Літературознавство». Її переможцями 2008 року були Петро Мідянка з книгою поезій «Ярмінок» та Марко Павлишин з дослідженням «Ольга Кобилянська: прочитання», а 2009-го — Володимир Рутківський (книга «Джури-характерники») та Роман Піхманець («Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою»). Антипремію «Золота булька» протягом цих двох років устигли отримати Ірена Карпа за книжку «Добло і зло» та Люко Дашвар за «Рай.Центр».
Також у новій серії мають виходити книжки тих письменників, вечори-зустрічі з якими проводить час від часу «ЛітАкцент». А у вівторок презентували перші дві книги. Це — дослідження Наталі Кузякіної «Траєкторія доль», присвячене життю і творчості яскравого драматурга 20-х років XX століття Миколи Куліша, та книжка поезій Петра Мідянки «Луйтра в небо».
МАГНІТ 20-Х РОКІВ
Вечір розпочався з розмови про «Траєкторію доль». Як розповів Володимир Панченко, авторка дослідження Наталя Кузякіна померла понад десять років тому, і ось лише тепер удалось опублікувати її текст. «Це дуже важлива і знакова книга про Миколу Куліша. На жаль, Наталя Борисівна хотіла, але не встигла написати продовження, тому ми в другу частину вмістили її статті про Куліша та документи, наприклад, знаменитий лист-покаяння Єжову, знайдений саме Наталею Кузякіною. Вона, до речі, припускала, що Куліш писав його в надії на те, що лист якось збережеться і в майбутньому стане відомим».
Текст дослідження писався російською, бо Наталя Кузякіна жила й працювала в Ленінграді, а в нинішньому виданні його переклав на українську літературознавець Сергій Іванюк. Він також виступив на вечорі та згадав, що Кузякіна віддавна була беззаперечним науковим авторитетом. «Було навіть таке правило: якщо ти щось шукаєш, подивися в Кузякіної, коли вже й там нема, можна не шукати». Одним зі стратегічних мотивів праці було, каже Іванюк, бажання авторки познайомити Росію з Миколою Кулішем, хоча колись, у кінці 1920-х, його там знали непогано: «Патетична соната» у постановці Таїрова була більш ніж успішною виставою. «Але, на жаль, у сьогоднішній Росії ніхто не видав цей текст, і тим, що нині з’явилася книга «Траєкторії доль», ми хоч якоюсь мірою можемо віддячити Наталі Борисівні за її працю».
Ключовою особою у створенні книги виявилась акторка Лариса Кадирова, яка, власне, надала видавцям оригінал рукопису. Вона розповіла, що познайомилась із Наталею Кузякіною ще в 1970-ті роки, коли грала у львівському театрі імені Марії Заньковецької. «Кузякіну ми всі тоді знали як найпринциповішого і найчеснішого театрального критика. Перепало від неї й мені, а потім ми ходили Львовом і розмовляли. Вона порадила мені зайнятись античним театром — і дивовижно вгадала: античне мистецтво і справді виявилося для мене надзвичайно цікавим», — розповідає Кадирова. Багато пізніше Наталі Кузякіній посмертно присудили премію «Наш родовід». На вручення приїхав її син. Він і передав Ларисі Кадировій рукопис матері.
Останньою зі словом про «Траєкторії доль» виступала редакторка видавництва «Темпора» Ірина Давидко, і це був справжній підсумок: «Знаєте, і монографія, і статті, вміщені в книгу, були написані ще за радянських часів, але вони й сьогодні виглядають на диво сучасно!». Вони також змушують замислитись і про те, як довго 1920-ті роки продовжують «тримати», ніби магніт, українську гуманітаристику. На питання про це Володимир Панченко сказав: «Так, 1920-ті роки для нашого літературознавства тривають, і я думаю, що вони не закінчаться ніколи — таке це велике явище. І воно ще мало осмислене, лише знято якісь перші пласти. Все ще є маса постатей, про яких ми практично нічого не знаємо або знаємо дуже однобоко».
ПОЕТИЧНА НАТУРАЛЬНІСТЬ ТА ЕКЗОТИКА
Другою представленою книгою стала «Луйтра в небо» дуже своєрідного закарпатського поета Петра Мідянки. Луйтрою на Закарпатті називають драбину. Цікаво, що всі без винятку книжки Петра Мідянки у своїх назвах містять подібні «екзотичні» слова («Дижма», «Ярмінок» тощо). «Цю книжку я спочатку хотів назвати якось інакше, — говорить Мідянка, — але зрештою вирішив підтримати традицію і дати їй характерну закарпатську назву». Сама поезія цього автора теж містить чимало слів, мало зрозумілих тим, хто живе по інший від Мідянки бік Карпат. Як вважає заступниця редактора «ЛітАкценту» Ірина Троскот, хоч книга і містить невеличкий «словничок», такі слова зовсім не обов’язково «перекладати», якщо добре вчитатися та відчути. Їхня мелодика і загальна цікава конструкція поетики робить ці твори оригінальними та яскравими.
До книжки ввійшли вірші з усіх попередніх збірок Петра Мідянки, а також його культурологічні есеї. Сам автор про це сказав: «Фактично, це моє повне зібрання творів. Так що тепер треба писати нове».
Василь Герасим’юк назвав Петра Мідянку «екзотичним, але натуральним поетом». «Його твори — це поезія майбутнього. Дозволю собі процитувати один свій образ, мені здається, він саме про Мідянку: пес, який бере завтрашній слід».
Наостанок Петро Мідянка прочитав свої вірші. А Володимир Панченко висловив надію на продовження серії «Бібліотека ЛітАкценту». У найближчих планах — Володимир Рутківський та Микола Холодний.
