Керівництво тур’я-реметівського психоневрологічного  інтернату «зекономило» на пацієнтах 260 тисяч гривень.   

Банальна, якщо подумати, подія трапилася наприкінці минулого місяця – співробітники  СБУ затримали чергових корупціонерів. Утім, не секрет, що дуже часто в нас люди йдуть на державну роботу, аби за рахунок платників податків, державного бюджету, хабарів набити власну кишеню.

Але особливо цинічно, коли збагачуються за рахунок безпомічних, тих, хто не здатен подбати про себе самостійно та живе лише завдяки милості оточуючих. Власне про такий випадок і йдеться. СБУ затримала директора психоневрологічного інтернату в селі Тур’ї-Ремети на Перечинщині, його заступника та дружину останнього за підозрою у зловживаннях на суму 262 тисячі гривень, які перераховувалися з держбюджету на потреби психічно хворих пацієнтів інтернату. 
Половину  – хворим і половину – собі

Як  розповів «Замку» слідчий СБУ, який веде справу, розпочалося все з  перевірки КРУ наприкінці минулого року. А невдовзі по завершенні ревізії зникла головний бухгалтер інтернату. Знайшли жінку лише через три дні на березі місцевої річки. Офіційна версія – потонула. Як на грудень, версія дуже навіть «вірогідна»...

«Ми не розслідували цю ситуацію, тому якихось  коментарів давати не можемо. Так, люди подейкують, що смерть дійсно настала за загадкових обставин. Чи проводиться зараз з’ясування обставин загибелі бухгалтера, мені невідомо», – коментує слідчий.

– Після перевірки КРУ за розслідування  взялася Служба безпеки. Йдеться, насамперед, про тендерні закупівлі, проведені за бюджетні гроші. На даний час – про 262 тисячі 220 грн., але не виключено, що ця сума буде більшою, – продовжує слідчий. – Порушення полягало в тому, що за законом постачальником повинні виступати або виробники продукції, або їх офіційні дилери. Цієї вимоги не дотримались: постачальниками були звичайні приватні підприємці, дуже далекі від того, чим займалися. По-друге, ряд осіб, щодо яких порушена кримінальна справа, об’єдналися і займалися монопольно усім спектром постачання продукції, при цьому подаючи в інтернат документи від інших приватних підприємців, хоча насправді всім цим керували самі. Підозрювані ставили завищену вартість на продукцію, а різницю клали до кишені. У більшості випадків ціна, за якою поставляли продукцію, вдвічі перевищувала ту, за якою вона купувалася. Тобто половина вартості, оплаченої казначейством, осідала в них.

Ми  встановили особи продавців товарів, отримали відповідні документи, які  це завищення підтверджують. Розслідуються зловживання, вчинені з кінця 2008 року і по нині. Злочинна діяльність продовжувалася до самого моменту затримання даних осіб».

Заарештували  керівників інтернату 23 червня. Директора  затримали просто в його службовому кабінеті, причому він перебував  у нетверезому стані, що, за словами слідчого, підтверджується висновком медичної експертизи.

А заступник із дружиною (вона як підприємець  мала безпосереднє відношення до постачання товарів найширшого спектру до інтернату: харчування, одягу, вугілля, текстильних  виробів тощо) були затримані на ринку на вулиці Краснодонців в Ужгороді. Крім того, правоохоронці провели обшук у них вдома та вилучили багато фінансових документів на ім’я підставних приватних підприємців, печатки та багато іншого, хоча ця документація мала би зберігатися в інтернаті.

Та, схоже, зловживання службовим становищем – не єдине, чим відзначилися за час роботи в інтернаті директор із заступником. Слід говорити й про  порушення прав людей. «У той час, як вони декларували, що закупляють, до прикладу, борошно вищого ґатунку, брали нижчого класу. Це вже порушення, адже люди не вживали нормальної їжі, – ділиться особистими враженнями наш співрозмовник. – По-друге, часто продукція просто не потрапляла до інтернату. Пацієнти жили в холоді, бо не довозилося вугілля. Керівництво інтернату дуже негативно ставилося до всіх своїх працівників, шантажувало їх та залякувало, збирало на них компромати, примушувало писати заяви різного роду на неугодних співробітників, яких миттєво звільняли. Жахливим було ставлення і до хворих, про яких взагалі не піклувалися, залишивши їх наодинці з проблемами. Єдині, хто щось робив для пацієнтів, це невеличкий медичний персонал. Проте докладно щодо цих питань ми наразі не можемо говорити, бо поки що по них кримінальну справу не порушено».

Заступник нізвідки

Як  розтиражовує вже кілька номерів  підряд газета «Вісті тижня» (№№ 25, 26 за цей рік), йдеться про директора  Олега Венгриновича та його зама Тараса Іполітова. Ось що вдалося дізнатися  про цю історію докладніше.

Нині  в інтернаті проживають 318 душевно хворих. Утримуються в основному невиліковні люди, які залишаться там до кінця життя. Олег Венгринович очолював заклад із 2005 року, але й за версією слідчих СБУ, і на думку співробітників інтернату та жителів села, беззаконня в інтернаті розпочалося після того, як наприкінці 2008 року заступником директора був призначений Тарас Іполітов. Із цього часу колишні постачальники продукції стали раптом непотрібними, а тендери почали вигравати родичі та близькі Іполітова.

Власне, найбільша загадка в тому, як ця людина взагалі змогла потрапити на таку важливу соціальну роботу. Скандально відомий на весь Перечинський район депутат міськради не має фахової освіти. Та й загалом незрозуміло, чи працював він бодай десь, окрім Італії. Кажуть, його трудова книжка абсолютно чиста. Коли прийшов до інтернату, став поводитися так, нібито сам є директором. Ввів жорсткий режим, особисто збирав співробітників, карав, проводив наради. На територію не пускав абсолютно нікого. Працівники боялися зайве слово сказати, щоб не позбутися роботи. Вони говорили, що навіть директор його боявся і слухався кожного слова.

У селах, як відомо, до чужинців узагалі  ставляться з пересторогою, а тим  більше, коли вони поводяться зухвало, як у себе вдома. Саме таким і був  Іполітов. Хоча нині він перебуває в слідчому ізоляторі, згадують його люди не надто охоче, розповідати про те, що відбувалося, майже всі відмовляються. А якщо й розказують, то виключно без диктофона та за умови анонімності. Схоже, просто побоюються помсти.

– Я не знаю, чим він займався і  чи розкрадав гроші, – неохоче  говорить лікарка інтернату. – Із цими питаннями вам краще звернутися до когось іншого. Принаймні харчування в хворих було завжди. Якої якості та за яку суму воно за документами  купувалося, не знаю. Можу лише сказати, що Іполітов був великим хамом. Я десятки років працюю в цьому закладі, однак навіть найзухваліший пацієнт не обкладав мене такими матами, як цей чоловік. Щодо Венгриновича не можу сказати нічого поганого. Особисто мені здається, що його просто підставили». Інші співробітники інтернату говорити взагалі відмовилися, мовляв, ми тут рядові працівники і нічого не знаємо (в це віриться важко – в селі щось приховати можна з таким же успіхом, як шило в мішку. – Авт.). Зіславшись на зайнятість та неволодіння інформацією, не захотіла зустрітися й нинішня в. о. директора інтернату.

«Село зганьбили»

Незвична  замкнутість реметян стає зрозумілою, коли чуєш, як Іполітов поводився в  селі, відчувши всесильність та безкарність. Так, йому нічого не вартувало «з ноги» заходити до кабінету сільського голови, влаштовувати йому скандали та погрожувати. «Я тобі обіцяю: якщо буде треба, куплю всіх людей у селі, але виграю наступні вибори!» – такі погрози чула вся сільрада. Більше того, він уже розказував працівникам сільради, кого залишить на роботі, а кого звільнить. Тиск не обмежувався лише словами. Згодом наш «герой» запросив до Тур’ї-Ремети журналістку ужгородської газети «Новинка», яка мала у всій красі описати, як же погано селу живеться за керівництва нинішнього голови. Видання площі не пошкодувало й опуси виходили три номери поспіль.

Усі мої співрозмовники відзначали абсолютну  безстрашність та невизнання Іполітовим авторитетів. Проте в даному випадку це навряд чи слід вважати позитивною рисою, радше наслідком природного хамства та впевненості у власній безкарності. Так, якось він дозволив собі вигнати з території інтернату співробітника СБУ...

– Найгірше у всій цій ситуації –  наше село страшно зганьбили! – бідкається одна з моїх співрозмовниць. – Колись про Тур’ю-Ремету та інтернат писали виключно позитивно. Тут кипіло життя, пацієнти ставили вистави, виступали перед публікою. Їх намагалися залучати до соціуму. Нині ж, аби про село написали, потрібен такий ось скандал». 
Трудовий  шлях

Тарас Іполітов став депутатом міськради у 2006 році. Пройшов за списками ГК «Пора».

Перечин – одне з небагатьох міст на Закарпатті, де ця партія пройшла до ради, не блокуючись з іншими політсилами. Усього «Пору» в раді представляють четверо обранців. Уже з перших днів депутатської кар’єри скандальна натура Іполітова проявилася у всій красі. Він регулярно сварився з попереднім мером Іваном Погоріляком, а коли депутати практично одноголосно висловили тому недовіру й Мирослава Гуранич впевнено перемогла на дострокових виборах, Іполітов почав скандалити й з нею. Він тиснув на депутатів «Пори», погрожував, що коли ті не підтримуватимуть його у боротьбі з владою, він доб’ється, аби їх виключили з партії та позбавили депутатського мандату. Доходило до того, що його однопартійці просто на сесіях говорили Іполітову, мовляв, «ми були здуріли, коли йшли з тобою в одному списку, а тепер мусимо ганьбитися на кожній сесії». Найбільше він любив заявляти, що всіх «купить» – і міську раду, і районну. Тому не дивно, що це ж саме розказував голові Тур’ї-Ремети. Ще одна характерна риса: Іполітов дуже любив розповідати про свої зв’язки. За першої ж нагоди всім хвалився, що ледь не кращий друг лідера «Пори» Владислава Каськіва, а тому зателефонує йому й Каськів усіх покарає.

Безумовно, людина він дуже амбітна. Ворогував із Погоріляком не тому, що прагнув справедливості, а мав плани очолити місто сам. Коли не вийшло з райцентром, вирішив «обмежитися» посадою голови сільради. За ці роки він встиг набриднути всім. Тому чимало людей і позловтішалися з того, що його заарештували. Крапку в цій справі, звісно, поставить суд. Наразі виглядає, що покарання йому не уникнути.

«Це писали непорядні люди»

На  цьому би публікацію можна було завершувати. Однак історією з Тур’я-Реметівським інтернатом дехто вирішив скористатися в брудній політичній боротьбі. Газета «Вісті тижня», пов’язана з ужгородським мером Сергієм Ратушняком, розродилася серією матеріалів (наразі вийшли дві статті, однак обіцяють їх ще й ще) по «інтернатівській» справі. Правдиві факти (підтверджені й слідчим СБУ) в ній переплітаються з відвертими вигадками й безглуздою маячнею, а дещо просто брутально огидне (це, зрештою, характерно для цього видання). Додамо лише, що якісь доброзичливці постаралися, аби газета з публікаціями потрапила на очі перечинцям та реметянам – примірники підкидали в усі газетні скриньки. Й досягли, зрештою, зворотного ефекту – перечинці страшенно обурені цими публікаціями.

Кому  це вигідно, зрозуміти не так уже  й важко. За публікаціями явно стирчать вуха одного з попередніх мерів Перечина, який ніяк не може змиритися з позбавленням влади і вважає себе невинно постраждалим. Ну, а Ратушнякові їсти не дай, аби хоч найменша можливість ще раз облити брудом політичних опонентів. От і надає гігантські площі в наближених ЗМІ.

Цікаво, що й згадувана «Новинка», яка героїзувала Тараса Іполітова, належить до «ратушняківських» ЗМІ. То що, був своїм, а став чужим? Цілком можливо. Втім, Іполітов встиг побувати не тільки під «Порою» – на дострокових виборах мера Перечина був довіреною особою кандидата, якого підтримували регіонали, – Романа Шніцера, нині керівника обласного управління охорони здоров’я, який, як відомо, є креатурою заступника голови ОДА й одного з очільників обласних регіоналів Івана Качура. Що ж, як кажуть, у політиці не буває вічних друзів чи ворогів, існують лише вічні інтереси...

• психоневрологічний інтернат
• корупція.