Ще й не стартував новий сезон-2010/2011, а перехід нападника Матвія Бобаля у ФК „Закарпаття” крайові футбольні фахівці уже нарекли топ-трансфером. Бобаля сміло можна віднести до когорти провідних голеадорів першої ліги за всю її історію: у сезонах 2006/2007 і 2007/2008 за посередній „ІгроСервіс” Мотя забивав по 16 і 24 голи відповідно! Із стількома голами йому двічі вдавалося вибороти звання кращого бомбардира першості.
Вихованець ужгородської команди сім років як покинув рідний дім у пошуках кращої професійної долі. Та вже зараз, на порозі сезону 2010-2011, Матвій відверто зізнається: „На Закарпатті усе розпочинаю з початку…”
Кажуть, двічі в одну ріку не ввійдеш. Ти, певно, іншої думки?
— (усміхається). Однозначно. Я як той Шевченко повернувся в рідну команду, і як Андрій ставлю перед собою високу планку —показати себе з найкращого боку!
А хто ініціював твій прихід в табір ужгородського ФК — більше прагнув цього клуб, чи ти?
— Так вже склалося у „Таврії”, що після кількох класних сезонів у першій лізі, у сімферопольському колективі почав здавати позиції. Потрібно було щось негайно змінювати, аби остаточно не втратити форму. І я вирішив повернутися на малу батьківщину.
А чому не вдалося проявити себе в „Таврії”?
— Тренер визначає стартовий склад на гру. На жаль, пан Пучков (палкий привіт йому!) вперто не бачив мене серед числа першої одинадцятки, а згодом і резервістів. А коли футболісту не дають бодай шансу заграти, усе марно.
Еліта тобі не підкорилася. На відміну від першої ліги, в якій не так давно ти забивав і 24 м'ячі за сезон...
— По-перше тому, що прем'єр-ліга — явно вищий за класом дивізіон. Та головну причину я вже назвав.
Знаю, що в новому сезоні поставив перед собою амбітну ціль — стати кращим бомбардиром турніру...
— Авжеж: я вже двічі виборював це звання, а на Закарпатті усе хороше прийнято робити як мінімум тричі (усміхається). Врешті рідній команді як ніколи потрібно багато забивати, аби підтвердити свій клас. Вірю, що мої зусилля стануть суттєвими у загальному успіху ужгородців.
Мова про повернення у прем'єр-лігу?
— Не інакше! «Закарпаття» пристойно зарекомендувало себе в еліті минулоріч, і вже цього сезону нам треба довести, що виліт в першу лігу був швидше випадковим ніж закономірним.
То що завадило це зробити вже в Олександрії?
— Нереалізація голевих моментів. Партнер по атаці Чарлес Невуче неодноразово міг забивати, однак йому не вистачило влучності. Та й мені у кількох епізодах не поталанило. Шкода, бо реноме «Закарпаття» похитнулося.
Матвію, як оціниш свою теперішню ігрову форму?
— Поки що я не в оптимальних кондиціях: брак ігрової практики дається взнаки. Та наш коуч Ігор Гамула звертає увагу на всі мінуси і прагне від підопічних більшого. Скажімо від мене очікує минулого забивного Бобаля.
Твій батько — директор стадіону «Авангард», тож цього сезону гратимеш на домашній арені у прямому розумінні вислову. Як оціниш ужгородський газон?
— Найкращий в Україні! (усміхається) А якщо серйозно, то при всіх наших бідах стадіон в Ужгороді — ледь не найкращий у першій лізі. За свою кар’єру об’їздив всю країну, тож повірте на слово — подеколи здавалось, що в футбол граємо на рівні чемпіонату району. В Ужгороді ж якісний газон, пластикові сидіння на трибунах, ось би ще підігрів поля під’єднати і освітлення включити, то вже нам, команді, можна було би і на єврокубкову зону замахнутися (усміхається).
Твій переїзд в Ужгород фахівці радо вітали. Які ж емоції переповнювали тебе, коли після майже семирічної перерви знову одягнув футболку ФК «Закарпаття»?
— Підписавши контракт з клубом сильно зрадів: повернувся ж бо в Ужгород, аби знову заграти на попередньому високому рівні. Знаю, що Ігор Гамула мені дасть шанс, тож на Закарпатті для мене усе розпочинається спочатку.
Спасибі за розмову.
