Закарпатське село Хижа – навпіл розділене українсько-румунським кордоном.
Нижня його частина з назвою Тарна Маре належить Румунії. 1949-го року закарпатську частину перейменували на Хижу. Розділили село між двома державами за результатами Сен-Жерменського договору. Тоді Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Румунії віддали ще чотири закарпатські села із населенням майже 11 тисяч людей.
Під час поділу території люди кричали і плакали. Їхні землі й будинки опинилися по різні боки кордону.
«Мій дідусь розповідав, що раптово поділили село. Там у них були сінокоси, свої насадження, вони були проти, а поставили кордон без їхньої згоди», – каже жителька села Хижа Ірина Батин.
Ночами селяни потай перетинали кордон і йшли збирати урожай. Прадід Івана Гайдука жити в Румунії не захотів. Там опинився його будинок та чотири гектари лісу. На українському боці – залишилися всі родичі та земля. Сім’я покинула майно румунам, донедавна в їхній хаті на румунській землі був сільський дитсадок.
Кордон в одну мить роз’єднав багато родин. Аби вони нарешті могли бачитися, двадцять років тому українська влада відкрила в селі пішохідний перепускний пункт спрощеного перетину кордону. Він проіснував до 2005 року. Тоді повінь зруйнувала місток через річку Холт, що з’єднував дві держави.
Родичі обабіч кордону не бачаться роками. Щоб потрапити на румунську частину села, мешканцям закарпатської Хижі тепер треба долати зайві сто кілометрів до найближчого перепускного пункту на кордоні. Візу отримати можуть лише в консульстві у Чернівцях. А це ще сімсот кілометрів. Про родинні зустрічі селяни нині тільки згадують.
«Ми з ними більше спілкувалися, ходили в гості, вони до нас, ми до них. Навіть на весіллі були. Ну а зараз усе дуже важко, ці візи, люди не мають змоги», – каже жителька села Хижа Ірина Турцанаш.
Про відновлення роботи перепускного пункту мріють селяни обабіч кордону. Він знову об’єднав би родини. Керівництво Закарпаття обіцяє допомогти мешканцям розділеного села відремонтувати дорогу до прикордонного переходу. Лише б дозвіл на відновлення його роботи дав Брюссель та українське Міністерство закордонних справ.
Люди сподіваються: перехід колись-таки знову об’єднає дві частини села. Вони згадують: коли працював пункт пропуску, селянам видавали спеціальні перепустки. Документ дозволяв 36 разів перетинати українсько-румунський кордон навіть без закордонного паспорта.
