На відьму – вільха, на милого – тирлич, на тарганів – горнець

Днями ми відсвяткували одне з найбільших свят церковного календаря – день Івана Хрестителя. Як і багато інших християнських празників, цей переплітається зі святом язичницьким – Купала.

Звичайно, нині сакральне значення воно має хіба що для новітніх язичників. Але купальські відголоски де-не-де залишилися, і разом із святкуванням дня народження Івана Хрестителя люди відзначають і поганський день Купала – бога літнього сонцестояння, покровителя кохання, шлюбу й продовження роду.

Наші предки вірили, що купальська ніч особлива. Саме тоді, мовляв, природа розкриває свої таємниці, сонце грає, тварини говорять, дерева ходять. Вода у криницях перетворюється на вино, а скарби виходять на поверхню. Цвіте папороть чарівним цвітом. Хто її зірве й донесе додому, розумітиме мову тварин і бачитиме через землю і воду. Дослідник Олекса Воропай зафіксував вірування, що на Купала дерева переходять з місця на місце, шумом гілля розмовляючи між собою. І той, хто має цвіт папороті, може зрозуміти їх бесіду.

Але знайти омріяний цвіт нелегко, бо папороть цвіте лиш мить і пильно охороняється від людей чортами. Якщо ж пощастило знайти чарівну квітку, то, за легендою, треба тричі обійти її задом наперед, примовляючи: «Ні один, ні два, ні три». Далі слід стати обличчям до рослини й до сходу сонця і, тільки-но цвіт папороті почне розпускатися, хапати його лівою рукою й чимдуж бігти додому. Проте нелегко й донести цвіт до хати: заважатиме вся нечисть, яка є в лісі. Легенди попереджають: нечисте буде намагатися заговорити зі щасливцем, але, якщо відповісти, квітка одразу зникне.

Коли ж комусь удасться принести цвіт папороті додому, то «такий буде щасливий, що все буде мати, що лиш сам захоче». Наші предки вірили, що така людина знатиме, де в землі сховані скарби, і діставатиме їх без усяких зусиль. Тільки-но вона торкнеться рукою замка, він відмикатиметься без ключа. Та чи не найголов­ніше, що щасливець, який знайде цвіт папороті, зможе закохати в себе будь-яку дівчину.

Цікаво, що про способи пошуку цвіту папороті в різних регіонах говорили по-різному. До прикладу, збирач народних перлин Лука Гарматій залишив нам свої записи, в яких уточнює, як саме треба полювати на магічний цвіт: «Хто хоче мати цес цвіт, то мусит йти голий у папороть и сокотити. У той чєс в опівночи сокотит и диявол цвіту папороти. Коли папороть розцвитетси, диявол сунет си рвати, а тогди тот голий має вхопити з него шлик (шєпку), і коли її на себе вбере, то ніхто єго видіти ни буде. Цвіту не мож дістати, бо диявол ни допустит. Коли би кому вдалося того цвіту роздобути и заколоти собі у руку, то до єкого-будь замка руку приложит, то замок си отворит».

Як пояснити, чому українці шукали цвіт рослини, яка не цвіте? Очевидно, наші предки про спорові рослини нічого не знали, а тому й вірили, що кожна рослинка має мати цвіт. А що квітку папороті ніхто ніколи не бачив, то й виникло багато легенд про її таємничу й містичну силу. Це, зрештою, може пояснити й той факт, що подібна легенда є не тільки у слов’ян, а й у багатьох інших народів, наприклад, англійців. Микола Гоголь навіть використав народні перекази про цвіт папороті у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала».

Ще одна купальська традиція – встилати хату зелом – також має цікаве пояснення. Легенда каже, що нечисть цієї ночі гуляла лісами та підбиралася ближче до людського житла. Та й відь­ми зліталися на шабаші. Саме тому господині прибирали хату зіллям. Вважалося, що від злих сил найкраще оберігають гілки ліщини, вільхи, калини, верби, смереки. Тому ними прикрашали хату, город, поле. Предки також вірили, що ліщина, посаджена в цей день на городі, хоронить урожай від усіляких черв’яків.

Характерна прикмета Івана Купала – численні звичаї, пов’язані з рослинним світом. Трави і квіти, зібрані в Іванів день, кладуть під Іванову росу, висушують і зберігають, вважаючи їх більш цілющими, ніж зібрані в інший час. Зілля збирали й на лік, і на ворожбу. Але спочатку несли його до церкви посвятити, бо тоді воно ліпше помагало.

Травами лікували хворих, боролися з нечистю, кидали їх у затоплену піч під час грози, щоб уберегти будинок від удару блискавки. Нарешті, згадаємо й про «тирлич-зілля», яке вживали для причарування парубків. Аби милий закохався, дівчата носили цю траву за пазухою.

А от звичай купатися в росі пов’язаний із віруванням у чудодійну силу сонця і води. Взагалі, на Купала слід було обов’язково скупатися – на вроду, здоров’я та силу. Хоча до цього свята звичаї забороняли лізти до водойм.

Наостанок розповімо про ще один чудернацький звичай цього язичницького свята, який, можливо, декому стане і в пригоді. Якщо ви не можете позбутися... тарганів, ось вам рецепт від давніх гуцулів. Проти ночі на Купала треба взяти великий горнець і наловити тарганів. Потім вибирати їх по одному, складати в мішечок, примовляючи: се князь, се княгиня, се кум, се музика і т. д. А комахи, які залишаються, хай будуть гостями на весіллі. Відтак один чоловік бере мішечок, а інший грає на денцівці та й ідуть аж на самий край села. Мішечок слід покласти у тихе місце й промовити: «Вжес’мо вас віграли, бувайте здорові, ґаздуйте тут». А далі – не оглядаючись бігом до хати! Гуцули казали, що помагало...

• Івана Купала
• папороть
• ворожіння