Сьогодні в Ужгороді відкривається єдиний книжковий ярмарок Закарпаття
У передчутті „Ужгородського книжкового Миколая” вирішив ознайомитися з творчістю цьогорічних гостей. Яким же було моє здивування, коли я пройшовся нашими книгарнями!
Імена Дмитра Стуса, Світлани Поваляєвої, Павла Вольвача входять до того кола, яке нині вважається обличчям сучасної української літератури. Їхні книжки друкують найвідоміші українські видавництва – харківське „Фоліо”, київський „Факт”, львівська „Кальварія”.
І що ж я побачив у нас? А нічого! Себто, абсолютно нічого! Жодної їхньої книжки не знайшлося ні в „Абетці”, ні в колишньому „Букіністі”, ні в маленькому апендицитові, який залишився на місці величезного „Книжкового світу”.
Я попрямував у „Кобзар” – найбільшу книгарню Ужгорода. Один стелаж української літератури сиротливо виглядав на тлі десятків московських. Та й у ньому не знайшлося тих, кого я шукав.
„Добре”, -- зціпив я зуби і попрямував у бібліотеку. – „Мушу я дізнатися про людей, які стануть обличчям цьогорічного книжкового ярмарку”. Та диво дивне: у найбільшій книгозбірні області їхніх книжок теж не виявилося.
Довелося їхати до Мукачева, де є книгарня „Літера”, що входить до загальноукраїнської мережі. Двоповерховий крамниця вразила своїми масштабами. Та кілька поличок української літератури на тлі десятків стелажів російської – просто вбивав. А закарпатською книжкою тут принципово не торгують.
„Це геноцид”, -- махав головою мій товариш, якого я завів у „Літеру”. А й справді, як має називатися ситуація, коли в регіоні, де мешкає 80% українців не можна купити українську книжку? Коли пропозиція така куца, що це виглядає наругою.
„Літера” запропонувала нам книжку поезій Павла Вольвача аж за 30 гривень. Російські книжки такого формату, якими набита ця книгарня, у два-три рази дешевші. Хіба це не виглядає знущанням? В українській державі треба купувати українську книжку втридорога! Ми що – нація евенків чи апачі, чия література цікавить тільки дослідників?
До речі, про дослідників. На їхню думку, українська сучасна література бурхливо розвивається. З’являється чимало нових імен. Навіть харківське „Фоліо” дедалі більше друкує україномовних книжок. Та на Закарпатті це ніяк не позначається. Як там у Духновича: „У нас ні читачів, ні письменників”.
Саме тому „Ужгородський книжковий Миколай” залишається єдиним кисневим ковтком для тих, хто ще не розучився читати. За шість років проведення ярмарку можемо з сумом констатувати, що ситуація з українською книжкою на Закарпатті не змінилася. Вона і далі перебуває у загоні.
Тому єдиний книжковий ярмарок на Закарпатті залишається актуальним, як і шість років тому. Тож готуйте гаманець, книголюби і книгомани, аби запастися рідною літературою до наступного року. Бо в нашій державі, схоже, вітру ніколи не буде. Тому весь час доводиться гребти руками.
Отак і живемо: від ярмарку до ярмарку.
Олександр ГАВРОШ,
"Старий Замок "Паланок"
