У питанні виділення землі для нового ужгородського кладовища

Про те, що місту нагально потрібне нове кладовище, говорять уже давно. Однак наразі далі обговорень справа не йде. Тим часом територія на поховання у Барвінку вже вичерпується. Важко зрозуміти логіку можновладців. Адже проблема з тих, від якої нікуди не подінешся. Проте цвинтарний віз і нині там. Землю виділити треба, але коли й де це буде – не зрозуміло.

Кладовища «Кальварія» і в мікрорайоні Радван­ка – заповнені, тут можливі тільки дозахоронення в наявні могили. Сьогодні в обласному центрі є лиш один відкритий цвинтар – у Барвінку. Саме тут ховають 90 % померлих ужгородців. Але вільної землі вже майже не залишилося. Двадцять гектарів, які виділили 1986 року, вже в гробках. Цієї території вистачило на чверть століття. На наступні років двадцять треба десь відшукати нову територію площею щонайменше 10–15 гектарів.

«Питання відкриття нового кладовища в обласному центрі на часі, – запевняє Анатолій Сухолов, директор Ужгородського комбінату комунальних підприємств. – Поки що не знаємо, чи нам довиділять землю в Барвінку, чи відкриють кладовище деінде. Звичайно, в такій делікатній справі важко спрогнозувати, коли закінчаться ділянки в Барвінку. Це може бути через півроку, через рік, але, може, й через три місяці. Та рано чи пізно питання постане дуже гостро».
Зауважимо, що міська влада Ужгорода постаралася швидко розпродати чи не всю вільну землю, тож іще однієї ділянки площею понад десять гектарів, котра підійшла б під новий цвинтар, зараз знайти неможливо. Хоча ще зовсім недавно ужгородський мер Сергій Ратушняк з легкою душею віддавав 25 гектарів міської землі під водні забави в аквапарку. Воював за нього довго й дорого (кілька мільйонів зі скарбниці Ужгорода пішло тільки на референдум), проте чомусь жодного разу за весь час свого правління не взявся вирішувати проблему кладовищ.

Тому нині звичайним ужгородцям доводиться га­дати, чи захоче влада знайти ділянку під новий цвинтар. І де його постановлять облаштувати? Найближче виділити земельну ділянку можуть десь в Ужгородському районі. Але для цього вже потрібне порозуміння з його керівництвом. На площі Народній кажуть, що готові допомогти, провели навіть круглий стіл, але до конкретних рішень чи – й поготів – підписів під паперами про виділення землі ще, як кажуть на Закарпатті, треба дожити.

Анатолій Сухолов ситуацію розуміє: «Політика – це постійний процес, і від нього нікуди не дінешся, але є речі, які мають об’єднувати усіх – це го­ре від втрати близької людини. Тому такі проблеми годиться вирішувати спільно. Тим більше, що це питання нагальне. Я навіть не знаю, що будемо робити, коли вичерпається територія Барвінку».

Пан Анатолій каже, що, теоретично, землю на новий цвинтар можна знайти й подалі від міста, де вона дешевша. Так, наприклад, недавно зробили у Львові, виділивши Личаківському кладовищу ділянку за 38 кілометрів від міста. Так само й у нас можуть відшукати територію десь, до прикладу, за Перечином. Однак чиновник застерігає: що далі від міста відкриють цвинтар, то більше незручностей це створить для людей. А найголовніше – збільшить фінансові витрати на поховання.

Нині ситуацію рятують допоховання на вже закритих цвинтарях, як, приміром, на Кальварії. Але й цього не вистачить на довго. Ще минулого року на цвинтарі в Барвінку по його периметру виділили окремі місця для родинних склепів. Хоч ховати так небіжчиків на Закарпатті не дуже й заведено. Традиційним цей тип споруд є хіба що для католиків. Але в приватній розмові з православним священиком почула слушну думку: якщо це й справді буде пов’язано з економією місця, то, напевно, ховати будуть, бо що ще зостанеться робити?

Сьогодні в Барвінку виділили близько 250 квадратів завбільшки три на три метри, розраховані на 6 небіжчиків. Трьох можна ховати одразу, а ще трьох, за законодавством, через 18 років. На цих місцях можна збудувати склеп, капличку чи поставити більший пам’ятник.

Однак обійдеться недешево: разово доведеться заплатити 5000 тисяч гривень на 25 років. Хоча чиновники переконують, що це плата не за оренду землі, а за надані послуги, прибирання тощо їхні аргументи можуть викликати сумніви. Якщо ще й урахувати, що будувати усипальні люди мають власним коштом, то взагалі постає питання: за що ж платити 5 тисяч гривень?

Проте наразі це вихід для тих людей, які хочуть спочивати разом із родиною. Адже, за українським законодавством, місце на цвинтарі виділяють тільки за фактом смерті. Тобто сьогодні ви не маєте можливості наперед зарезервувати ділянку.

Для того, аби й собі мати змогу побудувати родинний склеп, треба написати заяву на ім’я міського голови й дістати від міськвиконкому на це дозвіл. Після того, як людина сплатить гроші до каси, з нею підпишуть договір на надання послуг терміном на 25 років. Проте пан Анатолій зауважив, що тільки двоє людей наразі оформили таку угоду, про якийсь ажіотаж навколо ділянок нині мова не йде. Тож коли, приміром, цього року людина заплатить одну частину суми, а залишок – наступного, в комбінаті комунальних підприємств не образяться.

Особливих вимог до вигляду склепів чи капличок ніхто не ставить. Єдине побажання: щоб вони були заввишки не менше 180 см, бо тоді всі будівлі сформують своєрідну огорожу для кладовища. Людина, яка буде офіційним розпорядником місця поховання, сама вирішуватиме, хто ще має лежати в склепі. Тому після її смерті навіть родичі, що не були вказані в списку, не можуть претендувати на усипальню. Крім того, розпорядник місця може передати його у спадок або... подарувати. Як звичайну машину чи будинок.

Проте ділянки, які комбінат комунальних підприємств пропонує на зведення склепів, – це тільки один із варіантів розв’язання проблеми ужгородських поховань. Питання, де ж улашують новий міський цвинтар, нагальне: рано чи пізно його таки доведеться вирішувати. Зрозуміло одне: незалежно від того, до якої політичної партії належатиме майбутній мер Ужгорода, одна з перших проблем, з якою він стикнеться, – це облаштування нового міського кладовища.

• кладовище
• земля