На прогулянку селом Кваси молодят Любку Павлишин і Василя Блинтю везли на гуцульській бричці
На прогулянку селом Кваси молодят Любку Павлишин і Василя Блинтю везли на гуцульській бричці (фото з сімейного архіву).
...Наречений — 25-річний Василь Блинтя — приїхав по свою молоду — 21-річну Любку Павлишин до її особняка в обласному центрі Закарпаття місті Ужгороді рано-вранці. Усміхнений, у вишиванці та кептарику. Любка побачила його у вікні.
— Мамо! Мамо! — гукає Наталію Сіму-Павлишин, 52 роки, до вікна. — Дивися — справжнісінький гуцул!
На терасі вже накриті столи. Частують гостей, які не можуть поїхати в інший кінець Закарпаття — на Рахівщину, де відбуватиметься весілля. Зійшовся чи не весь закарпатський бомонд. Між ними гумористи Дмитро Коренюк та Іван Беркела. З Києва приїхала Тетяна Осінчук з Міністерства культури.
Куми (так на Закарпатті називають дружбів) у Любки та Василя — найкращі їхні друзі. Катя Зарко, 21 рік, вчиться у Львівському національному університеті імені І. Франка. Олександр Білецький, 25 років, — в Ужгородському університеті.
Гості починають плескати в долоні: Наталія виводить із хати доньку і віддає нареченому.
Молода у білій сукні ручної роботи, з гуцульською вишивкою. Замість фати — коронка з обруча, оздоблена святковим гуцульським орнаментом. Зачіска проста, без модних локонів.
Весільну сукню Любка придумала сама.
— Якось у магазині-ательє на вулиці Корзо (в Ужгороді) побачила киптарик і сорочку, — розповідає. — Підійшла до швачок і замовила в них весільну сукню із гуцульською вишивкою. Дівчата якраз розшивали костюми для Закарпатського народного хору.
Любчин батько, художник Володимир Павлишин, 46 років, у чорному костюмі та білій сорочці. На весіллі доньки почувається, як на своєму власному. Згадує, що її мама, коли виходила заміж, була такою ж красивою.
Пані Наталія бере ікону й благословляє молодих.
Гості спорожнюють келихи шампанського — на щастя. Наречені прямують на вулицю. Любка сідає в заквітчаний чорний мерседес. Поправляє гуцульські червоні кульки, вплетені в косу.
Кортеж із семи прибраних квітами машин вирушає у бік Рахова. Дорогою зупиняємося біля географічного центру Європи, що поблизу села Ділове.
Розписалися молоді у Рахівському РАГСі. Шлюб брали у Струківській церкві в селищі Ясіня. Храм — найстаріший на Закарпатті, зведений ще у ХVІ ст. У церкві дерев’яні фігурні підсвічники, над іконами — вишиті гуцульські рушники, у вазах — польові квіти.
— Коли священик вінчав, то на голову клав не корони, а вінки, сплетені напередодні весілля дружками Любочки у нас вдома, — каже Наталія Сіма-Павлишин. — Віночки з барвінку, мімози, ромашки та пижма.
Весільну гостину влаштували в ресторані готелю у селі Кваси. Молодята перед тим іще возилися у бричці.
— Дивисі, кіно знімають про гуцульське весіллє! — гукає хтось із місцевих.
— Та нє, то справжнє! — заперечують інші.
Піднімаємося сходами ресторану за молодими. Столи вгинаються від страв. Копчені ребра з кислою капустою, токан із бринзою та тертою картоплею...
— Скуштуйте-но голубців по-квасівськи, — припрошує мати молодого Марія Блинтя, 45 років. — Сама їх крутила.
Голубці — малесенькі, як пальчики, — справді дуже смачні.
Пані Марія нещодавно повернулася з Італії. Розповідає, що за кордоном працює вже кілька років. Живуть вони в селі Верхнє Водяне. Син Василь незабаром стане економістом, а невістка — країнознавцем. Чоловік, теж Василь, 60 років, уже на пенсії. Усе життя пропрацював у сільському будинку культури.
— Я щаслива за сина, узяв собі хорошу жінку, — радісно каже Любчина свекруха.
Тістечка пекли вдома у нареченого. Староста щедро частує гостей горілкою. Музики зі скрипкою, цимбалами, бубном, гармошкою і солістка з дримбою ходять поміж столами. Біля кожного гостя грають гуцульських коломийок.
Усі бавилися аж до ранку, пише "Газета по-українськи".
— Медовий місяць де плануєте провести? — цікавлюся, сідаючи біля молодят.
— А в нас уже був медовий місяць, ще перед весіллям, — усміхається Любка. — Їздили на місяць до Німеччини. Після весілля займемося ремонтом квартири, яку батьки подарували.
