Або чому музику замовляє той, хто платить?
У 2000 році в Ужгороді по вулиці Собранецькій двоє бізнесменів викупили земельну ділянку і розпочали зводити колоритну будівлю. На воротах встановили табличку з надписом на кшталт «Строительство детского развлекательного центра «Джин» проводишся по заказу Ильи и Зураба».
Кілька років поспіль ужгородці чекали, що ж то вийде з того центру. Будинок тим часом обростав чутками, плітками, мало не казками чи легендами...
Але спокою не мали й сусіди комплексу. У будинку поруч під номером 127 увесь час творилися чудернацькі речі. Особливо турбувало водопостачання. Ніяк не вистачало цього блага цивілізації. Мешканці будинку дивувалися, з чого б оце. Ніби все гаразд, а води нема й нема. Упродовж дня доводилося брати відра й прохати води від робітників, що будували розважальний комплекс. Там її вистачало. Кажуть, зі шлангу вона витікала без зупинки. Чи треба її було, чи не треба, а вода витікала без потреби. Та тільки-но закінчувався робочий день у будівельників «Джина», як ставалося диво: вода з`являлася й у помешканнях сусіднього будинку.
Одного разу, не витерпівши «дива», жильці викликали майстрів «Водоканалу», щоб ті оглянули, що коїться насправді. Ті встановили, що крани хтось навмисне перекрив, аби вода не потрапляла у будинок...
І от у вересні 2006 року високий рожево-бузкового кольору будинок, схожий на замок, під
назвою «Джин» нарешті відкрили. Його власники Ілля та Зураб декларували, що це буде дитячий розважальний центр. Та восени минулого року стало зрозуміло, що це далеко не так. Тут відкрився ресторан, піцерія...
Власникам комплексу цього виявилося замало і вони викупили від жильців сусіднього будинку ще три помешкання. їх почали перебудовувати (нібито під кафе). Житлові квартири залишилися тільки на другому поверсі. Тоді дві родини — Фадьяш та Пахомови — й зрозуміли, що їх навмисне намагаються звідси вижити. Жильці почали писати
скарги в різні інстанції, і натомість попросили допомоги від журналістів.
З’ясувалося, що власники «Джину» почали розбирати житловий двоповерховий будинок. Викупивши три квартири на першому поверсі, вони затіяли перебудову цілого будинку. Спочатку найняті робітники розібрали несучі стіни споруди, підперши все це балками. Відтак взялися за горище. Там вони розібрали все до щенту. Тим паче, перекрили вхід Фадяшам та Пахомовим до комірчин та інших господарських приміщень. Та й цього виявилося замало. Робітники почали розбирати стіну, в яку опираються сходи будинку та на якій, власне, тримається частина даху.
Такого ставлення жильці не стерпіли й викликали на місце фахівців міського відділу архітектури. Причому, про візит службовців повідомили власників «Джину». Ото ж бо й воно!
За годину отвір у стіні було замуровано. Все ж таки архітектори жахнулися, коли побачили, що твориться у будинку. Вони негайно заборонили робітникам проводити будь-які робити аж до з`ясування обставин. Та марно. Будинок й далі продовжували руйнувати.
На питання мешканців будинку власники «Джину» не реагували. Не хотіли навіть розповісти, що буде розташовано поруч з їхніми оселями. Зураб одного разу заявив: «Какое вам дело? Я хоть плантацию огурцов тут высажу, вас это не касается!».
Дивно. Як може не стосуватися жильців будинку, що буде поруч, чи матимуть вони спокій, чи ні, і взагалі, як можна жити у помешканні, яке от-от розвалиться через чиюсь безвідповідальність і байдужість...
Пахомови і Фадьяші не вгавали. Вони знов і знов писали скарги до міського голови, до відділу архітектури, до санепідемстанції... І нарешті архітектори прийшли ще раз. Вони оштрафували власників «Джина». І пішли. А ті продовжили роботу над «реконструкцією» будинку. Щодня дві родини, маючи маленьких дітей, живуть, ризикуючи власним здоров`ям та життям. Адже ніхто не застрахований від того, що, не дай Боже, завтра йому на голову не впаде цеглина чи дерев`яна балка...
Жильці будинку раді б подати до суду позов на панів Іллю та Зураба, але без відповідних висновків міських служб та станцій зробити цього не можуть.
Доводиться чекати, поки кожен окремо відреагує на ситуацію, що склалася на вулиці Собранецькій...
Інна КОЦЮБИНСЬКА,
"Закарпатська правда" — "Закарпаття online"
