Екс-виноградівець мріє про виставку на Батьківщині (ФОТО)

Якось ми з колегами розмовляли про наших колишніх учнів, які створили сім’ї і проживають у Франції. Серед них виявився молодий чоловік, якого добре знав, готував перед від’їздом у цю країну мій добрий знайомий Іштван Ембер. Йдеться про Іштвана Гечка, котрий одружився і виїхав на постійне місце проживання у Париж. У дитинстві він дуже гарно співав, пізніше навіть грав у молодіжному оркестрі, але найбільшим його захопленням було малювання. Оскільки я небайдужа до музики та мистецтва, вирішила дізнатися більше про цю молоду людину і тому зустрілася з його сестрою Катериною Пап, яка проживає в батьківському будинку по вулиці Горького у Виноградові. Як тільки спитала зустрічних перехожих про Іштвана Гечка, мешканці вулиці відразу почали мені розповідати про цього талановитого хлопчину, котрий часто бував у своїх сусідів на свята, співав їм пісні, читав вірші або приносив у подарунок свої малюнки. Він завжди приходив із подарунками, і йому скрізь були раді. Це підтвердила і сестра, яка розповіла про сім’ю, в якій виріс Іштван. У ході нашої розмови з’ясувалося (це підтвердили шкільні фотографії), що ми з її мамою вчилися в одному класі, були шкільними подружками. Ось що розказала Катерина про свого брата: – Іштван був одним із перших, хто за часів незалежної України виїхав у Францію. Це було ще в 1998 році. Роботу знайшов відразу – став продавати черевики у магазині. Зі своєю дружиною познайомився у нашому місті, вона у важкі для закарпатців часи паводків привезла гуманітарну допомогу. Марі Лор та Іштван покохали один одного і вирішили поєднати життя і осісти в Парижі. Після народження сина Раєна, якому зараз 10-ий рік (хлопчик малює, грає на гітарі та однаково добре володіє як французькою, так і угорською мовами), паризька квартира стала їм замалою, тому купили більшу, вже з майстернею. В їх будинку завжди багато гостей – любителів живопису. Іштван поміняв роботу, працює у художньому салоні, зустрічається з митцями різного віку і різних течій. В салоні він продає не тільки картини, але й різні речі – пензлі, мольберти, фарби, палітри. Кожного дня дізнається щось нове, зустрічається з цікавими людьми, часто буває в музеях, виставочних залах, читає енциклопедії, відвідує Барбізонську школу мистецтв, знайомиться і має змогу бачити в оригіналі роботи, про які раніше тільки мріяв: Відносить себе до сучасних художників, яким притаманний сплав реальності та ірреалізму, класичного малювання та модернізму. Не вважає себе послідовником жодної течії, жодного митця. Про це свідчать його картини, намальовані на березі Тиси і залишені сестрі. Роботи написані мастітіном, що характерно для Барбізонської школи мистецтв, і підкреслюють настрій художника. Він малює Тису з усіма її протилежностями: бурхливу але ніжну, сувору і м’яку. Легкі та ніжні кольори водночас підкреслюють велич та перевагу цієї ріки, яка дає насолоду людям різних національностей у різні пори року. Характерно, що Іштван відкрив для себе декілька речей, до яких у Парижі треба було звикнути: французька кухня – без жиру, копченостей, сала, багата на овочі і фрукти; життя у великому місті – багато людей, незнайомі обличчя, всі поспішають»; основний вид транспорту – метро; зовсім інший ритм життя – ніхто не має часу поговорити, поділитися думками, посперечатися… До цього було важко звикнути, але це цікаво. Та він вже звик і вважає французів урівноваженими і культурними людьми. На запитання, як організував першу свою виставку в Парижі, Катерина відповіла словами брата: якось прочитав оголошення в газеті про конкурс молодих художників. Представив свої роботи і серед 80 майстрів пензля зайняв друге місце. Після цього його вже запрошували в різні міста на виставки. Нарешті відбулася і його перша персональна виставка в столиці Франції. Відтоді постійно бере участь у таких заходах. Глядачі дзвонять, навідуються в салон, додому. Комусь подобаються його роботи, хтось висловлює свою незгоду, є і байдужі. Все не може подобатися всім! Він має особисту думку про мистецтво, і це головне. Катерина розповіла, що найбільша мрія її брата – відкрити виставку у Виноградові, потім в області. До слави наш земляк не спішить – вона до нього прийде сама. У рідному місті хоче залишити хороші спогади про себе. Це єдине місце, де він почуває себе вдома – серед рідних, близьких, однокласників.