Ми продовжуємо розповіді про видатні історичні постаті, на честь яких названі вулиці Берегова.

За твердженням берегівчанина Нестора Стеця, який у 1993 році опублікував у місцевій пресі цікаве дослідження „Князь Федір Корятович і Закарпаття”, відомий подільський князь Корятович спочатку оселився у Лампертсасі, який вже мав статус королівського міста, міг користуватися печаткою і виносити смертні вироки. А відтак перебрався до Мукачева, де останні роки провів з родиною у тамтешньому замку.

Із 1396 по 1414 рік – у період князювання на Закарпатті – Корятович зробив чимало добрих справ, зокрема, сприяв розвитку торгівлі і ремесел. Про це трохи нижче.

А тим часом здавалося, що заснована Гедиміновичами (1316 р.) могутня Литовсько-Руська держава мала перспективний шанс майбутнього розвитку. Але історичні події не підтвердили очікуваних сподівань. Литовські князі південно-західній Русі допомоги не подали. Син Гедиміна, великий князь Ольгерд, помер у 1377 р. і залишив багато синів. Один із них – Ягелло став великим князем литовським. У 1385 році поляки запропонували йому одружитися з польською королевою Ядвігою і об’єднати Польщу з Литвою. Польський уряд мав серйозні мотиви наполягати на такому шлюбі. У 1382 році династія Піастів вимерла. На польському престолі сидів угорський король Людовік Великий (1370— 1382), який входив до династії Піастів по жіночій лінії.

Після його смерті малолітню доньку Ядвігу визнали польською королевою. Одружившися з нею, Ягелло повинен був забезпечити союз та співробітництво двох країн. Між Литвою і Польщею у той час тривала довголітня війна за Волинь і Галич. Поляки одночасно воювали і з німцями. Об’єднавшись, можна було розраховувати на військові успіхи. Це й були головні причини, які спонукали Польщу на союз із Литвою. Пропозицію поляків Ягелло охоче прийняв. Згодився з усіма поставленими перед ним умовами, зокрема, прийняти католицьке віросповідання і навернути ‘’поганську” Литву в християнство. Державна унія 1386 року принесла католицизм у Литву, якій після напливу туди польського духовенства, придворних чиновників почали нав’язувати польську мову, нові уявлення, норми поведінки людей. Населення Литви і Західної Русі противилося діям Ягелла, чинило йому опір.

Будучи польським королем, він уже не справлявся з безпосереднім керівництвом литовським князівством, тому призначив у Литву намісником Вітольда Кейстута (1392). Князювання Вітольда вважається періодом зміцнення литовської державної влади.
Так стисло можна охарактеризувати історичні обставини, в яких проходило князювання Федора Корятовича у Новгороді, поки не настав час, коли він пов’язав свою долю з Підкарпаттям.

Федір Корятович був четвертим сином князя Корята. Після смерті батька він одержав у спадщину Новгород, а після смерті трьох старших братів успадкував ще й Подолію. Посварившись із Вітольдом, у 1393 році звернувся за допомогою до угорського короля Жігмонда Люксембурзького (1387-1437), який доводився йому племінником. Король Жігмонд в обмін за відречення від права на Подолію подарував Корятовичу Мукачівську і Маковицьку домінії, котрими той володів аж до своєї смерті (1414 р.). За іншими історичними версіями, Федір Корятович посварився не з Вітольдом, а з Ягеллом, який схопив і ув’язнив князя, але той якимось чином вивільнився (1403 р.) і утік до Угорщини.

Щодо Подолії, то своє право на неї Жигмонд скріпив у 1396 році, подарувавши Березький комітат із центром Лампертсас в довічне володіння Федорові Корятовичу із збереженням за ним титулу „князь подільський та ішпан березький і шароський”.

Більша частина його володінь знаходилася на території Егерської римо-католицької єпархії, яку заснував св. Стефан, король Угорщини. Тому латинські єпископи не дозволили би Федору Корятовичу будувати православний монастир поблизу Мукачева. Віруючий князь, безумовно, дбав про задоволення власних і сімейних релігійних потреб. Цілком правдоподібно, що, може, й не засновував Мукачівський монастир, але турбувався про матеріальне забезпечення уже існуючого. Напевно, завдяки цьому збереглася серед його монахів пам’ять про свого добродія. Це видно з того, що згодом стали складатись грамоти від його імені і про його пожертвування монастирю, і навіть про заснування. Про це знало лише вузьке коло монахів. Зокрема, Янош Корвін у грамоті від 9 березня 1458 року підтвердив попередню грамоту Іоанна Гуняді від 1451 року, в якій той наказував кастеляну Мукачівського замку охороняти права мукачівських громадян на користування лісами і ті права, які мукачівці мали давніше, тобто, малося на увазі – під час князювання Федора Корятовича. Його розпорядження про заснування Берегівської лікарні згадується в грамоті Корвіна від 1493 р. Існують і інші грамоти. Так, 5 лютого 1404 р. король дарує князю Нодьберег, Варієво і Берегуйфалу, а також значну суму грошей – 3000 золотих флоринів.

Та з часом про князя Корятовича майже забули. Тільки з кінця XVII століття його ім’я зринає із серпанку століть. Примас Угорщини кардинал Леопольд Коллонич з метою закріплення унії русинів за Римом запросив на Мукачівську кафедру високоосвіченого грека Йосифа де Камеліса (1690-1706) і потурбувався про матеріальне забезпечення нового єпископа. У 1690 р. Прешпорський капітул видав де Камелісу деякі важливі документи разом із завіреною копією грамоти Федора Корятовича від 1360 року, яка згодом, у XX столітті, була визнана фальшивою. Коллонич у той час був опікуном малолітніх Ференца II та його сестри Юліанни Раковці і на основі тієї грамоти наказав адміністратору раковціївських маєтків у Мукачівській домінії передати де Камелісу згадані в документі села та інше добро. Для надання цій справі більшої ваги імператор Леопольд І в 1693 р. своїм декретом підтвердив грамоту 1360 року.

З того часу вона набула незаперечного авторитету, а ім’я Федора Корятовича обростало легендарною славою серед духовенства і простого люду. Усі важливі події минулого населення під Карпатами пов’язувало з його прізвищем. Виникали народні перекази. Зокрема, про будівництво Мукачівського замку та монастиря. Останній нібито збудований з почуттям вдячності за поміч, яку князь одержав від святого Миколая-чудотворця у здоланні змія під час рибалки на Латориці поблизу Чернечої гори.

З визнанням грамоти 1360 року фальшивою, історія про князя Федора Корятовича змінюється, його перебування на Закарпатті датується 1393-1414 роками. Цікаве припущення зробив наш земляк, кандидат історичних наук Йосип Кобаль. Вивчивши історичні документи тієї епохи, дізнався, що князь Корятович і після 1414 р. залишався серед еліти угорського суспільства. Він не жив постійно в Мукачівському замку, а тривалий час проводив при дворі свого родича короля Сигізмунда. Наскільки близьким був подільський князь до короля, свідчить і такий факт, що в кінці 1414- на початку 1415 р.р. Федір супроводжував його у Констанцу на знаменитий синод католицької церкви.

Коли помер князь, достеменно невідомо, але деякі джерела стверджують, що Федір Корятович ніби похований у Мукачівському монастирі, але до сьогодні ніхто не знає, де саме спочиває князь Подолії.

Незважаючи на те, що не залишилося жодного наочного доказу про благодійницьку діяльність князя Федора в Берегові та Мукачеві, серед шляхетного і вдячного населення утвердилась віра в те, що князь Федір Корятович залишив після себе багато добрих справ. Про це свідчать названі на його честь вулиці в містах Закарпаття.

• Берегово