"Француженка" з закарпатської ВеликоїЇ Копані готується відвідати Париж

6
0

У неї – дивовижна усмішка. Ясна, довірлива та щира. І погляд очей – материнський. Наче заглядає в самісіньку душу свого співбесідника, просвічує аж до самісінького дна. І мова – тиха, плавна, риторична. Може, тому до неї так частенько навідуються люди. Завертають на вулицю Степана Вайди, 72, і колишні її вихованці.

Приходять поговорити, поділитися своїми приємними і неприємними подіями, життєвими сумнівами. У когось діти підросли. Стоять перед вибором професії. Інші скаржаться – чоловік запив. На очах руйнується сім’я. Як зарадити цьому лихові? Хтось – що потрапив під скорочення. Але ж не так легко підшукаєш роботу. Вік перевалив за 45. До пенсії ще 10 недороблених. Куди податись? Заробітчанкою їхати в Росію, Білорусь або на Захід?..

Почаюють з Марією Савчинець, поговорять, і наче якесь озаріння зійшло: з’явилася свіжа думка і тверде переконання… Лише між своїми людьми варто жити. З часом життя налагодиться. Все стане на свої місця…

Народилася 18 лютого 1943 року в молодій учительській родині. Батьки вже мали Михайлика, коли Марічка подала свій голос. Тато Микола Йосипович працював біологом, мама Марія Михайлівна вчила сільських дітей української мови та літератури. Вилюси мали велику бібліотеку. Марія рано навчилася читати і писати. Навчалася в рідному селі — Великій Копані. Із золотою медаллю її закінчила у 1960 році. Отримала призначення у рідну школу старшою піонервожатою. Через рік приступила до вчительської роботи. Навчала дітей французької мови. Одночасно сама стала студенткою факультету іноземних мов Ужгородського державного університету. Серцем приросла до дітей. У вересні 1979 року отримала посаду заступника директора по виховній роботі.

І завирувало в школі життя. Її ініціатива забила цілющим джерелом. Організувала клуб вихідного дня. Започаткувала цікаві ранки, туристичні походи рідним краєм, спортивні змагання, конкурси ерудитів, літературні вікторини, тематичні вечори, зустрічі з цікавими людьми. Школярі займалися озелененням коридорів і класів, благоустроєм шкільного спортивного майданчика та подвір’я.

Працювати довелося з різними директорами. З теплотою згадує своїх керівників: Федора Дорогі, Михайла Гулянича, Владислава Любку, Магдалину Дідич… Завжди знаходила у них підтримку. У школі організувала два учнівських хори для школярів 5—8 та 9—10 класів, танцювальний колектив, які разом з керівниками Іваном Бачкаєм та Миколою Фотулом принесли славу рідній школі як призери районних та обласних оглядів художньої самодіяльності. Отримали запрошення на телепередачу «Веселі нотки»…

При школі діяв табір відпочинку «Червона гвоздика». Впродовж 10 років у сільському навчальному закладі відпочивали найкращі учні 204-ї московської експериментальної школи при Академії наук імені Максима Горького. Копанчани наносили москвичам відповідні візити на зимових та весняних канікулах. У Палаці «Росія» побували на концертах зірок естради, побачили танці Махмуда Есамбаєва, відвідали цирк Юрія Нікуліна. Сільські діти ознайомилися з історичними пам’ятниками не лише Москви, Києва, Ленінграда, але і столиць трьох Прибалтійських республік – Литви, Латвії, Естонії.

Новий, 1987 рік, зустрічали у поїзді «Ленінград – Львів». Копанські школярі нарядили свого Дідуся Мороза – молодого вчителя Анатолія Цевлюка. Снігуронькою стала десятикласниця Марія Антолик. З піснею «Добрий вечір тобі, пане господарю» гуртом пройшли по всіх 18 вагонах. Діти підносили пасажирам власноруч виготовлені сувеніри, вдячні люди наділяли колядників солодощами…

Марія Миколаївна переконана: людина формується не лише в сім’ї, але і в шкільному оточенні. Саме в дитинстві та юності закладаються основи самоутвердження особистості, милосердя, співчуття, мужність та відвага, гармонійно формуються духовні та моральні цінності. За 52 роки роботи в рідній школі стала фахівцем вищої категорії, отримала звання старший учитель. Її вихованці завжди виходили переможцями обласних та республіканських конкурсів знавців французької мови. За піввіку виховала цілу плеяду своїх послідовників. Вчителями французької мови стали Іван та Володимир Іваняси, Владислав Кікало, Андрій Боршош, Юрій Кузьо, Людмила та Ганна Рацин, Олеся Чонка та Михайло Гулянич. Анжеліка Кікало завідує кафедрою французької мови Ужгородського національного університету.

Десятками років дописувала у районку та обласні газети. Розповідала своїм читачам про цікаві культурно-мистецькі події у селі Велика Копаня та її найкращих людей, які прославилися своєю працею.

По світу поїздила чимало. Побувала в Чехії, Угорщині, Польщі, Югославії, Туреччині, пройшлася святими місцями Італії. Відвідала будинок, у якому колись мешкав Христофор Колумб, приклалася до святих мощів Миколи Чудотворця, Туринської плащаниці, захоплювалася архітектурою базиліки святого Петра, взяла участь у Попільній середі на початку Великоднього посту, традиційному карнавалі масок у Венеції…

З чоловіком Дмитром Савчинцем прожила спільних 32 роки. Разом звели затишний будинок, виплекали фруктовий сад, виростили двох дочок. Старша Мирослава працює педіатром, зять Віктор Буковецький завідує реанімаційним відділенням Виноградівської районної лікарні. Старша внучка з цієї родини Наталочка з відзнакою закінчила факультет міжнародних відносин та юридичний Львівського національного університету імені Івана Франка. Вільно володіє 5 мовами. Працює провідним юристом Львівської іноземної юридичної консультації. Середульша – Марія вчителює у Підвиноградові як іноземник англійської мови. Молодший Віктор навчається у 9 класі Виноградівської ЗОШ І—ІІІ ст. №8.

Молодша дочка Ганна теж закінчила Львівський медичний інститут. Працює лікарем районної санепідемстанції. Зять Віталій Крук завідує стоматологічним відділенням Виноградівської районної лікарні. У цього подружжя підросло двоє її онуків: Ганнуся навчається на третьому курсі стоматологічного факультету Ужгородського національного університету. Віталик — школяр. Вчиться у 8 класі Виноградівської ЗОШ І—ІІІ ст. №8. Щаслива, як мати і бабуся має велику повагу й вдячність від своїх дітей і онуків. За роботу в школі отримала десятки подяк та грамот. Але найбільше дорожить медаллю «Людське визнання, повага та любов», яку у піввіковий ювілей її вчителювання отримала від колег, як і грамоту з теплими напутніми побажаннями від тодішньої директорки школи Ольги Сідак.

Напередодні свого 70-річчя «француженка» з Великої Копані має намір відвідати місто своєї мрії – Париж. З його унікальними місцями: Мулен-Руж, Лувр, Монмартр, Ейфелева вежа, Тріумфальна арка, Єлисейські Поля, Пантеон, Нотр Дам… І хай ця подорож подарує їй незабутні враження, а життя наповнить новим диханням.

Коментарі

Ще немає коментарів, будьте першим!

Читайте також