63-річний головлікар Міжгірської райсанепідемстанції Олександр Дорошенко зізнається, що за шкільних років мав цілий букет захоплень: вчився у музшколі, активно займався різними видами спорту — легкою атлетикою, волейболом, гімнастикою…
І все-таки зі всіх хобі перевагу віддав заняттю авіамоделізмом, з яким не розлучається і у пенсійному віці. 34 роки тому після завершення навчання у Київському медінституті ім. О. Богомольця отримав направлення на роботу в Міжгір’я, де згодом ініціював створення при РСТК ДТСААФ та Будинку піонерів гуртків з маловідомого, але екзотичного різнотипу спорту. Зараз ця технічна справа досить популярна у глибинці, у послужному списку членів районної громадської організації “Ікар”, головою якої ентузіаст-медик, числяться гучні перемоги на змаганнях. З ветераном-“ікарівцем” — наша бесіда.
— Цікаво дізнатися: за яких обставин санітарний лікар “заразився” на все життя авіамоделізмом, який у різноманітності видів спорту виглядає, мов біла ворона, себто не особливо популярний?
— Успадкував діло до душі від діда Семена Пономаренка. У рідному райцентрі Іванкові, що на Київщині, у післявоєнний час він організував дитячий гурток, прищеплюючи під час дозвілля дітворі любов до конструювання і виготовлення моделей планерів, літаків, навчаючи їх радіокеруванню в польотах на швидкість, дальність, тривалість плавання у повітрі, вищому пілотажу. Скажу, що тоді авіамоделізм мав ажіотаж серед молоді. Перед службою в армії на напівгромадських засадах, а влучніше сказати — за символічну оплату праці мене запросили очолити осередок, заснований предком, бо не було кому. За приїзду у верховинський край повернутися до улюбленого інтересу з юності підштовхнули дві причини — ностальгія за авіамоделізмом та народження сина Віталія, забажавши і йому приживити родовідну естафету потягу до технічного виду спорту. І не помилився. У сімейному тандемі працюється легко і в задоволення. Нині Віталій, який трудиться головним спеціалістом райцентру зайнятості, і тренер в “Ікарі”, і спортсмен.
— Перші кроки спорту, що був диковинкою для міжгірців, давалися з перешкодами?
— Назустріч ідеї відкриття гуртків у райцентрі без вагань пішли як вже покійний керівник ДТСААФ Юрій Панюта, так і райвно, розуміючи значення популяризації авіамоделізму і водночас залучення юні до змістовного проведення дозвілля. Враховуючи гірський ландшафт, що ускладнював умови для запуску вільно літаючих моделей, ставка була зроблена на розвиток спортивного моделізму в класі кордових механізмів, а особливо — “повітряного бою”. Гуртки одразу стали магнітом для багатьох підлітків.
— Успіхи не забарилися?
— Майже вже через два роки вихованці завоювали призові місця на чемпіонаті області серед юні, навіть здобули дві срібні нагороди на першості України. Згодом були і командні перемоги.
— На даний час хто з підопічних найтитулованіший?
— Чемпіонами України серед школярів ставали Євген Когутич у класі експериментальних моделей та Олексій Малета (класичний планер), брат останнього Дмитро — срібний призер чемпіонату країни з-поміж учнівської молоді. І 30-річний син Віталій серед дорослих досяг чимало висот. До речі, два роки тому брав участь в етапі розіграшу кубка світу в м. Новомосковськ (Дніпропетровщина), в якому виборювали першість 83 учасники з 12 країн планети, посівши за дебюту на солідних змаганнях 26 місце. Що не кажи, а приємно стає, коли послідовник демонструє вагомий клас. Приміром, як Сергій Боровков у рідних стінах під час проведення обласного турніру зумів у фінальному поєдинку виграти у самого переможця чемпіонатів Європи та світу серед юніорів, мукачівця Олександра Покорського. Визнання наших “ікарівців” підтверджують неодноразові запрошення на різного масштабу змагання. Не так давно результативно виступили на відкритій першості Львівщини в м. Великі Мости.
— Міжгірщина також стає ареною авіамодельних змагань…
— Торік були організаторами розіграшу кубка Карпат, в якому брали участь і спортсмени з Молдови та Росії. Подібне змагання стане щорічним, його проведення в Міжгір’ї вже занесено у календар змагань федерації авіамодельного спорту країни. Який солдат не мріє стати генералом — ми, міжгірці, плануємо з часом у себе прийняти і учасників етапу кубка світу. Це реально, якщо серйозно засукати рукави.
— Заняття авіамоделізмом, як подейкують, дороге задоволення…
— Вартість сучасної радіокерованої авіамоделі 2, а то й 3 тисячі доларів. Ми їх виготовляємо самостійно, маючи свою майстерню, необхідні інструменти та верстати. Зате доводиться закупляти паливо, двигуни, свічки. Двигуни, ресурс яких після трьох годин польотів підтоптується і потрібно міняти підшипники, поршні, гільзи, коштують 180 “зелених”, а свічки, котрі у свою чергу згорають за два-три польоти, — 5 баксів.
— Виходить, що плече у кориснім ділі для дітей підставляють фінансові донори.
— За це я їм висловлюю вдячність. Насамперед селищній раді. Мерія нам постійно допомагає. Одночасно у пригоді стала райдержадміністрація, яка торік виділила приміщення для гуртка. З-поміж тих, хто нам сприяє — Закарпатський облцентр науково-технічної творчості учнів і молоді (Володимир Зомбор), турбаза “Арніка”, директор РСТК ТСОУ Микола Янчик, підприємець Михайло Гичка. Майданчик для тренувань на своїй території погодилося надавати ВАТ “Міжгірське АТП-12138”… Будемо сподіватися, що у майбутньому коло меценатів нашого “Ікара” розшириться. Що й держава запіклується увагою до авіамодельного спорту, бо наразі у районі приймаються програми фінансової підтримки ГО “Ікар”, а коштів катма. Однак цього року розчулило те, що згідно з наказом облдержадміністрації про участь в оздоровчій профільній зміні “Від захоплення до професії” двох наших вихованців було направлено на відпочинок у Міжнародний дитячий центр “Артек”.
— З цього приводу й таке запитання: а чи, бува, дехто з ваших учнів не пов’язав свою професійну долю з авіацією?
— Так. Два наших гуртківці успішно закінчили Київський авіаційний інститут.
— Звикли казати, що важко на тренуваннях, зате легко на змаганнях.
— Традиційно на тиждень збираємося тричі: у понеділок та середу займаємося у майстерні, а в неділю проводимо тренувальні запуски моделей. Дехто з новачків відсіюється, бо не витримує навантажень, а стабільний кістяк гуртка складають не лише сильні витримкою, але й ті, хто фанатично любить цей, повірте, захоплюючий вид спорту.
