Хто б і як не ставився до дітища нашого автомобілебудування, персонажа сотні анекдотів і дотепних історій – «Запорожця», ця машина, безсумнівно, посіла своє почесне місце в українській історії. Одні з неї просто насміхаються, інші ставляться скептично, декому до цього авто просто байдуже. Однак є водії, для яких така машина – саме те, що треба. І вони її нізащо не обміняють ні на яку іншу.

Восени цього року виповниться 60 років із дня, коли на Запорізькому автомобільному заводі почали випускати народний автомобіль. Перша модель – ЗАЗ-965, якого через конструкцію у народі прозвали «горбатим». Відтоді прізвисько закріпилося й за наступними моделями – ЗАЗ-966 та ЗАЗ-968. Саме ці марки ще й досі їздять дорогами нашої області.

Найпершу модель «Запорожця» спроектували за обрисами італійського автомобіля «Fiat 600». Нині «Запорожець» еволюціонував у «Таврію», «Славуту», «Сенс» та «Ланос». Однак привертають цікавість людей, звісно ж, не ці моделі, а лише «горбаті».

У кількох містах України є навіть фан-клуби «Запорожця» – їх члени тюнінгують свої машини так, що ті виглядають навіть кращими, ніж коли зійшли з конвеєра. На Закарпатті ж кожен власник «Запорожця» – сам собі господар: об’єднання за інте­ресами як такого немає. Хіба що в гаражах, де водії консультують одне одного, як краще полагодити «горбатого».

Якщо придивитися, то в Уж­городі й нині бодай раз у день, але «Запорожця» на дорогах міста можна побачити точно. Стоять вони і чи не у кожному четвертому дворі. Одні збереглися краще, інші гірше, але всі – в робочому стані, завжди до послуг своїх господарів.

Кореспондент «Замку» зустрівся з кількома власниками «Запорожців», аби спитати їх: як і чому вони сіли за кермо саме цього автомобіля; що у ньому їм подобається найбільше; чи погодилися б вони його обміняти на якесь інше радянське авто.

Володимир Долинай:

– На своєму «Запорожці» я їжджу на риболовлю. Для того, аби доїхати в глушину, це найкраща машина. Купив її недавно – то вже у мене другий «Запорожець» – 1983 року випуску. Попередній, старіший, продав.

З усіх цю машину обрав насамперед тому, що у неї висока прохідність. «Запорожець», скажу вам, проїде там, де ті ж «Жигулі» або «Москвич» просто застрягнуть. Кращою за «горбатого» може бути хіба що «Нива», але ж вона дорогувата. Поміняти свою машину на якусь ін­шу не планую, та й не погодився б, якби хтось і запропонував.

Олексій Девезенко:

– Це машина мого діда – він купив її новенькою 1975 року. Я ж сів за кермо два роки тому – одразу, як отримав права. Це моя перша машина і, думаю, другої скоро не буде – їздитиму на ній, доки лиш зможе. Продавати точно не збираюся. Навіть якщо колись куп­лю інше авто, «Запорожця» однаково залишу собі.

Всюди, куди на ньому не поїду, – на авто звертають особливу увагу. Та й на дорозі водії задивляються. Багато хто зі старших людей ностальгічно згадує: о, і в мене колись така була... Виглядає цей автомобіль чудово, бо за ним мій дідусь дуже ретельно доглядав. Та й я його вже трохи обновив. Зокрема, поміняв генератор: не знаю, про що думали конструктори, коли встановлювали на заводі. Тепер машина не така, як усі. Це, власне, і подобається мені в ній найбільше. Їжджу на своєму «Запорожці» всюди – і в місто у справах, і на дачу на відпочинок. На якій швидкості? Ви­нятково на тій, що дозволена Правилами дорожнього руху. Якось, правда, поекспериментував: розігнався до 130 кілометрів на годину. І, скажу вам, їхав мій ветеран нормально.

Володимир Фьодоров:

– Моя машина «народилася» 1987 року. Купив її тесть, відтак залишилася мені. До речі, це вже другий мій «Запорожець», на першому їздив досить давно.

Сам ремонтую свого автомобільчика, час від часу перебираю двигун. Найкраще у «Запорожцеві» – його прохідність: поїде там, де інше авто не зможе. Їжджу ним у справах щодня. І навіть на роботу – в Ужгородський аеропорт, до якого від мого дому три хвилини пішки, однаково добираюся на машині. На якесь інше авто поміняти свій «Запорожець»не погодився б ні за що – надто вже до нього звик.

Анатолій Кишкін:

– Автомобіль ми з дружиною купили 1989 року. Вона працювала на ФМК, і з усіх авто на «Запорожці» була найменша черга. Та й коштували вони дешевше за інші машини. Саме моя дружинна – Людмила Дмитрівна – стала ініціатором придбання. Навіть пішла на курси шоферів. Однак водіння у неї чомусь не вийшло... Продавати автомобіль не хотілося, тому вчитися довелося вже мені. Здобув 1990-го року права, відтоді й став їздити на цьому «Запорожцеві».

Коли ще був зов­сім новим, то, пам’ятаю, якось перестав заводитися. Навіть майстри не розуміли чому. Виявилося, через те, що в карбюраторі западала голка. Нещодавно поміняв карбюратор, і машина знову стала погано заводитися. Уявіть, та сама історія (сміється. – Авт.). Однак цю неполадку я швидко виправив.

Загалом скажу, що «Запорожець» – машина хороша. Ремонт недорогий, якщо кудись треба їхати, то вийде дешевше, ніж на таксі. Автомобіль досить витривалий, невибагливий, добре йде на підйом. Переважно їздимо на ньому з дружиною на дачу за Ужгородом. Скажу, що для пенсіонера «Запорожець» просто ідеальний. Чи поміняв би його на якусь іншу радянську машину цього ж року випуску?.. Ні, в жодному разі: без «Запорожця» – як без рук.

Іван Опаленик:

– Свій «Запорожець» я купив з нуля у 1993 році. Вибрав саме це авто, бо мав гроші лише на нього. На машині їжджу не часто – бензин таки дорогуватий. Але якщо конче потрібно кудись дістатися чи щось повезти, заводжу двигун – і вперед. Подобається в «Запорожцеві» саме те, що він не боїться вантажів: в нього швидко можна завантажити ті ж будівельні матеріали й відвезти, куди треба. Для цього є багажник, салон, багажник над дахом. Не на кожному авто можна зробити так само.

• Запорожець
• річниця
• машина
• автопром