?Без цього футболіста важко уявити минуле та сьогодення «Минаю». Василь Пиняшко починав грати у нашій команді, ще коли «минайці» тільки починали брати трофеї турнірів обласного рівня. Він же став лідером клубу і коли він вийшов на професійний рівень.
Окрім того, Василь на сьогодні один з двох футболістів команди, які мають більше 50 матчів за «Минай». Це якщо рахувати матчі тільки на професійному рівні, на аматорському - їх у нього ще більше. До речі, сам футболіст зізнається, що хоче досягти більшого.
«Звісно, хочеться зіграти і 100, і 200 матчів за «Минай». Головне, щоб я приносив користь команді і допоміг їм виконати поставлені задачі, - зазначив Пиняшко. - Я як місцевий футболіст хочу, щоб наш край процвітав у футбольній сфері! І як амбітний гравець ставлю перед собою тільки найвищі цілі», – розповів футболіст клубній прес-службі.
До речі, без його допомоги не було виходу до півфіналу Кубка України. Пиняшко був одним з лідерів на полі в останньому поки матчі нашого клубу – у грі 1/4 фіналу Кубка України з «Інгульцем». Хто бачив цей матч – підтвердить. Саме після удару Василя м’яч потрапив у стійку і Глагола вдало зіграв на добиванні та відкрив рахунок.
Зараз же форвард «Минаю», як і всі інші, перебуває на карантині та дуже сумує за футболом. «В основному сиджу вдома, - розповів він. - З моєю дівчиною дивимося фільми, інколи виходимо на риболовлю - в ті місця, де нема людей, гуляємо в лісі. Маємо поруч бесідку, то можемо щось приготувати на кострі».
Також Василь намагається підтримувати форму. «В цих умовах це тяжко робити, тому в основному ходимо бігати в ліс або біля річки і так підтримую фізичні кондиції, - зазначив він. - Інколи можу завітати на нашу базу та попрацювати трохи із м‘ячом. Такі тренування, звісно, не є настільки ефективними у порівняні із командними, але іншого виходу немає. Треба просто перечекати цей непростий період.
Граючи у футбол з 6 років щодня, зараз дуже не просто цілий місяць сидіти вдома і просто бігати одному. Тому сумую за грою. Вже не можу дочекатись повернення футболу у всьому світі. І особливо нашого, адже маємо дуже амбітні задачі і хочеться їх втілити у реальність! Сподіваюся, що все закінчиться якнайшвидше і ми повернемось до звичного життя».
