перетворилася на веселий атракціон для молодят

Часи, коли новенькі іномарки впадали в око на фоні стареньких «Жигулів», уже давно пройшли. Натомість справжній фурор на дорозі може спричинити рух автомобіля з минулого. Дивлячись на таку машину, мимоволі сам переносишся на 50-60 років назад – туди, де авто було ще справжньою екзотикою.

Юрій МИКИТА – один із небагатьох водіїв у Закарпатті, котрі їздять за кермом ретроавтомобіля. Юрій Юрійович їздить на «гордості» свого автопарку – ЗІМі-12 1951 року випуску. «Це історична машина, – відразу представляє  машину пан Микита. – Вона з особистого автопарку Берії». ЗІМ після розстрілу Л.Берії приватизував його водій. Так авто опинилося в Чернігові, куди переїхав новий власник. Там же машина і провела в гаражі майже весь час існування СРСР. Його фактично перший після Берії власник навіть чути нічого не хотів про продаж машини. 15 років пройшло від «першого побачення» пана Юрія з авто до його купівлі. Після смерті власника ЗІМу його жінка відразу ж зателефонувала пану Микиті в Ужгород. Той практично на другий день разом із сином поїхав на Чернігівщину за машиною.

 

«Останні шість років  ЗІМ простояв у гаражі, – пригадує Юрій Юрійович, – проте був на ходу». Нові власники навіть хотіли проїхатися на своєму придбанні до Ужгорода (!). Проте машина з Чернігова доїхала лише до Броварів (Київщина). В Ужгороді новий власник авто відразу ж приступив до реконструкції – перебрав двигун, наніс нову фарбу тощо. Разом із тим Юрій Юрійович завжди всім зацікавленим не забуває наголошувати: у машині практично всі запчастини «рідні». Навіть радіоприймач у авто той, із яким машина зійшла з конвеєру. Проте водій його не включає – радіо працює на 220-вольтовій напрузі. Натомість у салон поставили сучасну аудіосистему.

Ю.Микита коротко розповів нам історію ЗІМів. Їх почали випускати в 50-і роки за вказівкою Сталіна для членів уряду. Машина розрахована на 7 осіб. В основу авто поклали модель американського «ПанХарда». У машині стоїть потужний двигун, щоправда не­швидкий. «У ті часи, якщо урядовці кудись поспішали, то користувалися авіатранспортом, – розповідає пан Юрій. – На машині ж часто їхали у своїх особистих справах без поспіху». До 1957 року авто називалося ЗІМ. Після – завод і автомобіль перейменували на ГАЗ. Авто до 1957 року коштує дорожче, ніж його аналог після цієї дати. У фільмі «Водій для Віри», каже Юрій Юрійович, знімався саме ГАЗ-12, а не ЗІМ.

Сьогодні ЗІМ Ю.Микити возить молодят на весілля. Тому в салоні зробили деякі зміни, зокрема замість двох крісел встановили столик і додаткову пічку. Ринкова вартість машини – як мінімум 50 тисяч доларів. Якби у власника була ще і письмова довідка про належність авто до автопарку Берії – машина стала б ще дорожчою. За таку посвідку колишня власниця вимагала додатково 2 тисячі доларів, але Юрій Юрійович, оскільки брав машину не для продажу, вирішив не купувати. І не дивно – у 90-і роки це були неабиякі гроші.

У Юрія Микити є ще кілька ретромашин – зокрема аналогічний ЗІМ, лише без оригінальних запчастин та Волга-21. Пан Юрій каже, що хобі залишається для нього хобі – суттєвих прибутків не приносить.  Водій зауважив, що знає кількох своїх колег, котрі мають ретроавто. Проте більшість із них – у занедбаному стані, не на ходу.