Десятий, рекордно масовий фест пройшов у тісняві

    Навряд чи 1999-го року громада гірського села Кваси могла припустити, що започаткований нею фестиваль «Гуцульська бринза» через 10 літ стане настільки відомим, що на нього приїжджатимуть тисячі туристів з усієї Західної України, а також десятки автобусів із іноземними гостями. Але самобутня гуцульська культура настільки цікава, що фестиваль з року в рік розростався, стаючи дедалі відомішим, збираючи усе більше зацікавлених. І нарешті розрісся так, що вже не вміщається в маленькому Рахові.

 За кіло бринзи – 60 гривень

У неділю стало зрозуміло, що організаторам 11-го фестивалю слід або шукати більші площі, або розводити фестиваль по різних майданчиках, влаштовуючи якісь із заходів на центральній площі міста. Народу до Рахова з’їхалося стільки, що в час пік кореспондент «Паланку» ледве виривався з людського потоку, аби підійти до тої чи тої колиби й сфотографувати святково вбраних гуцулів чи поспілкуватися з представниками різних сіл.

Можливо, причина цього – присутність на фестивалі Президента України Віктора Ющенка. Саме свято, безперечно, вартує того, аби на ньому побувати. Особливо тим, хто цінує автентику, справжню гуцульську культуру, незвичний побут і дав­ні традиції. Навіть ті, хто не раз бував на фестивалі, приїжджають сюди знову по унікальне відчуття глибинності, по збережений дух предків, невтрачену історію. А ще, звісно, – почу­ти музику горян і скуштувати справжню бринзу.

Останньої, щоправда, цього року було мало. Чи то вівчарі й бізнесмени не розрахували попиту, чи були на це якісь інші причини, однак купити «гуцульську віагру» було складно. Біля нечисленних точок шикувалися великі черги. Причому, відчувши сприятливий для заробітку момент, продавці кілька разів піднімали ціни. Спочатку кілограм давали за 45 гривень, далі ціна виросла до 50, а ще пізніше – до 60 гривень. Зауважимо, що про державну підтримку вівчарства в Україні говорять уже з десяток років, а овець на закарпатських полонинах усе менше. Дефіцит бринзи на цьогорічному фестивалі – ще одне свідчення цього.

Звісно, на свято з’їхалося чимало відомих закарпатців, особ­ливо – вихідців із Рахівщини. Кореспондент «Паланку» помітив і багатьох закордонних гостей – не тільки туристів, а й дипломатів. Спілкуючись із уря­довцями чеського краю Вісочина, що останні кілька років дуже плідно співпрацює з Рахівським районом, ми бачили в їх очах захоплення й здивування. Безперечно, організувати в умовах кризи фестиваль такого розмаху було непросто.  

 

Хочеш — співай!

До речі, цього ж дня відзначали й день Рахова. Яскравою складовою мистецької частини святкування дня гуцульської столиці краю стало караоке-шоу «Хочеш – співай», організоване під час фестивалю за сприяння голови обласної організації Єдиного Центру Івана Балоги. Нагадаємо, що протягом літа пересувний майданчик караоке-шоу побував у багатьох населених пунктах Закарпаття й став невід’ємною частиною місцевих свят і фестивалів. Спробувати свої вокальні здібності у неділю випала нагода і жителям Рахівщини та її гостям.

Талановитих аматорів знайшлося чимало. Але вийти до фіналу змогли лише кращі з них – ті, кого найгучніше підтримали глядачі. Окрім морального задоволення, переможці дістали ще й цінні подарунки від обласної організації Єдиного Центру – мікрохвильову піч, кавоварку й електрочайник. Пісенний проект «Хочеш – співай!» триває, тож невдовзі взяти в ньому участь зможуть нові народні співаки.

Наостанок ще один штрих. На фесті наголошувалося на тому, що треба зберігати гуцульську культуру. Проте важко віриться, що в нинішніх умовах уряд схоче виділяти гроші на виконання пунктів указу Президента – розширення мережі музеїв народного мистецтва й побуту Гуцульщини, створення шкіл мистецтв для вивчення молодим поколінням досвіду майстрів народного гуцульського мистецтва чи ремонт і реставрацію пам’яток культурної спадщини Гуцульщини. Воно б добре, якби це сталося...