Це вже традиція - наприкінці осені проводити на Закарпатті фестиваль молодого вина «Закарпатське божоле».
От і цього року в Ужгороді «Спілка приватних виноградарів і виноробів Закарпаття» організувала п’янкий фестиваль, під час якого кращі винороби регіону пропонували свої шедеври гостям свята і змагалися за звання кращого майстра виноробства. Туристична фірма «Крилос Ком» теж долучилася до підтримки фестивалю: спеціальний тур зібрав на фестивалі представників зі всієї України.
20 і 21 листопада на центральній площі Ужгорода – Театральній – до вибору до кольору було вин різних сортів цьогорічного врожаю.
За словами старожилів, звичай відзначати «божоле-свято» з’явився у ХІХ столітті у виноградарів регіону Божоле у Франції. Згідно з законами Франції, вино свіжого врожаю офіційно презентують у третій четвер листопада (приблизно 18-20 числа). Цей день називають «святом божоле».Французьке вино дозрівало найшвидше, збір винограду починався раніше, ніж в інших містах, а ферментація вина проходила під час його транспортування баржами по ріці Сені. Завдяки короткому терміну дозрівання вино зберігає легкість і запах, який щороку, кажуть знавці, відрізняється від попереднього, залежно від врожаю і погодних умов.
В Ужгород було перенесено часточку Франції. Паралельно з фестивалем «Закарпатське божоле» в місті відбувся ще один фестиваль - «Французька осінь», під час якого просто неба готували смажені каштани та традиційний французький цибулевий суп. Для цього приготували столітровий казан, котрий розмістили у самому серці міста, на вулиці Корзо.
Не тільки вино було родзинкою фестивалю «Закарпатське божоле». Господарі пропонували глінтвейн, медовуху, палянку, сливовицю...
Фестиваль вина – це і свято текстилю та виробів народного промислу. Майстри з Івано-Франківщини пропонували вишиванки, крайки, кептарики... Чільце для дитини (пов’язка до українського строю з кутасиком) коштувало 35 гривень, за ткану спідничку на дівчинку 3-4 років просили 120 гривень... Поруч – намет з керамічними виробами, де можна було придбати статуетки, келихи, тарілки, вази... А у сусідньому наметі – плетені вироби з лози: кошики, торбинки, обереги, корзинки для булочок... Та народ в основному крутився біля палаток, звідки шлейфом тягнувся п’янкий аромат молодого вина.
Протягом двох днів кожен учасник фестивалю представляв від 7 до 15 сортів молодого вина, зробленого з врожаю 2009-2010 років, яке ще зберегло аромат теплого літа. Під час божоле-днів організатори свята розповіли історію закарпатського виноробства, традиції вживання напою і особливості цієї унікальної професії.
Виноградарі припрошували у свої палатки, пропонували куштувати вино. Безоплатно наливали кілька грамів - на один ковток. А вже 200-грамовий пластиковий стакан коштував 10 гривень, літр вина віддавали за 40 гривень. Півлітра паленки (самогон з фруктів) коштувала 50 гривень.
На моє запитання, чому так дорого цінять свій товар, винороби розповідали, що на вартість вплинуло чимало факторів: багато врожаю загинуло через заморозки весною, потім дощі залили виноград, а через місяць сонце його допалило.
Перевага «Закарпатського божоле» - у винних традиціях, на які багата історія цього краю. Майже у кожного господаря є поле з виноградом. В області – тисячі виноробів-аматорів, і кожен прагне створити унікальний напій. Такого доброго вина, як у Мухи Марії Михайлівни зі села Верхня Визниця Мукачівського району, не мав ніхто.
Виноробством у цій родині займаються давно. Але більше винограду почали садити з того часу, як на Закарпатті стали проводити фестивалі вина – з 1996 року. За словами пані Марії, раніше не було де збувати вино, тому й не було потреби у великих площах. За цей час родина Мухів з кожного фестивалю привозила не лише дипломи переможців, а й подарунки – організатори вручали мішок цукру, мішок борошна, дерев’яну діжку для вина і навіть маленьке порося. Марія Михайлівна з чоловіком доглядають за гектаром винограду.
- Щороку з усіх площ мали у готовому вигляді майже 5 тонн молодого вина. – каже Марія Михайлівна. – Через погані погодні умови теперішнього року маємо набагато менше вина. Через те, що лоза загинула від морозів, дощу і спеки, довелося докуповувати виноград у Виноградівському районі.
- Більше маєте білого винограду чи червоного?
- Червоного.
- А де ви працюєте?
- Я працюю у торгівлі. А чоловік доглядає виноград і робить вино. Я йому допомагаю. З продажу вина й живемо. Це копітка робота. У молодому вині не може бути ані грама цукру, ані крапельки води. Тільки виноградний сік.
- Ото ви тільки двоє з чоловіком на тому гектарі працюєте?
- Нам допомагають син і невістка. Чоловік передає науку виноградарства синові, як колись йому передав його батько.
На фото: Марія Муха – представник династії виноробів.
