До Дня прикордонника про таких, як Олексій Бурлаков, зазвичай говорять коротко: “виконує службу”, “захищає кордон”, “ветеран бойових дій”. Але за цими словами — історія, в якій є Дебальцеве, повномасштабне вторгнення, поранення, ампутація і шлях назад у стрій, який здавався майже неможливим.
Олексій родом із Сумщини, із невеликого селища Вороніж. Каже, що його шлях у військо не був випадковим, але й не був пафосним рішенням.
“Мобілізація прийшла — я сам пішов у військкомат. Хотілося захистити Батьківщину. Я тоді особливо ні про що не думав” — згадує він.
Його перша війна почалася у 2014 році — служба в Національній гвардії, Донбас і одразу один із найскладніших напрямків. Дебальцеве він пам’ятає чітко — не як символ, а як конкретні дні, дороги й обстріли.
“Ми заїжджали в місто, коли воно вже було оточене. Везли боєприпаси, їжу, підмогу. А 18 лютого був вихід звідти — під обстрілами, під усім” – розповідає військовий.
Тоді він був зовсім молодим. Каже, що не встиг навіть до кінця усвідомити, що таке війна.
“Ну якось хотілося захистити рідну Батьківщину. Про інше тоді не думав” — стверджує Олексій.
Після тих подій було повернення до цивільного життя, але ненадовго. У 2019 році він підписав контракт і продовжив службу вже у прикордонній службі. А у 2022-му війна повернулася — вже зовсім іншою. Повномасштабне вторгнення чоловік зустрів на Луганщині.
“Я тоді служив у Станиці Луганській. Нам сказали виходити, ми були одними з останніх. По дорозі нас обстріляли градами” — згадує Олесій.
Після виходу — нові позиції, постійна робота, виїзди. І 8 березня 2022 року, який він пам’ятає до деталей.
“Почався мінометний обстріл. Ми були біля машини, потім вибігли до укриття — але трохи не добігли…” – ділиться спогадами військовий.
120-мм міна вибухнула поруч.
“Мене поранило. І зі мною побратим теж отримав поранення — йому ноги посікло уламками. Він мене перебінтував. Я собі перетягнув кінцівки, бо були важкі поранення. Зв’язалися з командиром. Він швидко приїхав, мене забрали. Там рахунок ішов на хвилини — перебита артерія” – згадує Олесій.
Навіть зараз Олексій пам’ятає те, що багато хто забув би. Проте, стверджує, до станнього не розумів, що буде ампутація.
“Я пам’ятаю, як лежав на операційному столі й казав, щоб мені обережно берці знімали… Я був при свідомості”. Я не розумів, що це таке буде. Уже після операції сказали, що ногу ампутували” – ділиться чоловік.
Після цього почався довгий шлях лікування: Дніпро, Вінниця, Німеччина.
“У Дніпрі робили реампутацію. Потім у Вінниці лежав. Потім мене відправили в Німеччину — там поставили протез. Я десь п’ять місяців там був” – згадує Олесій.
Але найскладнішим виявився не фізичний стан. Військовий не приховує: без підтримки родини було б значно важче.
“Було складно змиритися, що я вже не зможу бігати”. Це дякуючи моїй родині, що вона мене підтримала. Дружина, діти — вони зі мною постійно” – ділиться чоловік.
Змінила його і зустріч з іншими ветеранами, які вже пройшли подібний шлях.
“Нас возили на реабілітацію. Ми ходили в гори на протезах. Це дуже надихнуло. Я зрозумів, що можна жити далі” – розповідає Олексій.
І він не просто повернувся до звичного життя — почав ставити нові цілі. Разом із побратимами піднявся на Говерлу в межах благодійної ініціативи. Вони зібрали кошти і передали необхідне військовим.
“Ми несли по 10 кілограмів піску в рюкзаках. 7 днів були в горах. Мотивація була — допомогти своїм підрозділам” – згадує військовий.
Попри поранення і ампутацію, він із самого початку знав, що хоче повернутися до служби. Сьогодні він знову у формі. Служить на Закарпатті, працює з особовим складом, відповідає за морально-психологічний стан військових, дисципліну, взаємодію з цивільними.
“Я з самого дитинства хотів бути військовим. І навіть після поранення не думав змінювати професію” – ділиться Олексій.
Про війну Олексій говорить спокійно, але чітко наголошує: вона не десь далеко, вона стосується кожного і перемога можлива лише тоді, коли всі працюють на армію. Його мрії сьогодні прості й водночас найважливіші: мир, перемога і життя без втрат — щоб не гинули ні військові, ні цивільні. Саме заради цього він продовжує служити.
