Підрозділ РХБЗ є і в 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Його головне завдання – за допомогою спеціальних приладів слідкувати за радіаційним, хімічним та біологічним фоном території, а в разі забруднення оперативно організувати й здійснити засоби знезараження техніки та особового складу бригади, надати допомогу цивільному населенню.
У сторонньої людини може скластися враження, що РХБЗ – тилова служба, однак це не зовсім так. У складі РХБЗ 128 бригади є й військові, що безпосередньо задіяні в бойових діях, причому в найгарячіших точках у прямому й переносному сенсі. Це підрозділ вогнеметників, які працюють із сучасними вогнеметами українського виробництва РПВ-16 (реактивний піхотний вогнемет).
– РПВ-16 – одноразова, але дуже потужна зброя з термобаричним зарядом і реактивним двигуном, – розповідає вогнеметник роти РХБЗ 128 гірсько-штурмової бригади В’ячеслав (позивний Хижак). – Головна його відмінність від старих радянських прототипів у тому, що спусковий механізм кріпиться окремо, без нього вогнемет не можна застосувати. Наприклад, трофейний російський вогнемет «Шмель» ми одразу можемо задіяти в бою, а росіяни наш РПВ-16 без спускового механізму не використають.
Ефективна дальність вогнемета – 1000 метрів, а прицільна – до 600 у положенні стоячи. При стрільбі з коліна прицільна дальність скорочується до 400 метрів, а лежачи – до 200. РПВ-16 важить 11 кілограмів, і це немало, але вага компенсується його ударною силою. При влученні заряда утворюється вогняна хмара об’ємом до 120 кубічних метрів і температурою згорання 2500 градусів Цельсія. На цій площі у ворога немає жодних шансів вижити. До речі, заряд викидає також купу осколків, які додатково вражають живу силу.
– Наш підрозділ застосовував вогнемети під час деокупації Херсонщини й при обороні Бахмута, – продовжує В’ячеслав. – Ми працювали по фортифікаційних спорудах і хатах, у яких закріпилися росіяни. Після пострілу й вибуху жоден росіянин із укриття не виходив. У нашій бригаді вогнеметники завжди працюють разом зі штурмовими підрозділами. Алгоритм співпраці такий – як тільки отримуємо зі спостережних пунктів інформацію про вороже укріплення, виходимо на позицію. Кілька піхотинців прикривають нас, відволікаючи ворога, щоб вогнеметник міг стати в повен зріст і як слід прицілитися. І відкриваємо вогонь. На початку наші штурмовики не дуже розуміли принцип дії вогнемета, розпитували, як він працює, наскільки ефективний. Був певний елемент недовіри до невідомої зброї. Але після першого ж пострілу, як тільки хлопці побачили ефект, то зразу просили: «Давай ще!».
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
