У давнину ліс сплавляли річками за допомогою «бокора» - спеціального плота, який робили зі зв’язаних між собою дерев.
Таким плотом управляли одночасно по 3-5 «бокорашів», які слідкували, аби дерево на сіло на мілину та не прибилось до берега. Професія ця вважалась небезпечною, адже можна було втратити ногу, послизнувшись на вогких колодах, або й зовсім впасти з плота та вмерти від удару об камінь.
Найбільш трудомістким процесом було формування плоту – для цього необхідні були спеціальні знання та досвід, які передавались з покоління в покоління. На цьому ремеслі спеціалізувались цілі родини та села, розташовані на берегах карпатських річок.
Для сплаву використовували повноводні річки: Теребля, Ріка на Закарпатті, Прут, Білий і Чорний Черемош на Гуцульщині тощо.
Дедалі рідше сплавляти ліс річками почали у 1940-х роках із розширенням мережі залізниць. Останній сплав у Карпатах був зафіксований у 1979-ому році на річці Черемош.
