Аби з’ясувати це та дізнатися, які традиції і де збереглися, ми запросили до розмови відомих закарпатських Василів.
Василь Пилипчинець, журналіст:
— Щодо старого Нового року, то на Міжгірщині Василі ся стрічають, колядують. Чоловік із таким іменем мусить бути цього дня на виду, бо вважається, що ховатися соромно. Дістається і Васильовичам. Жінки люблять задирати, як бачать десь біля магазину чи кафе: «Став могорич, бо ти — Васильович». До речі, у нас на Міжгірщині кількість чоловіків з іменем Василь б’є рекорди чи не в усій області. Іванів ми вже давно обігнали.
Василь Кузан, поет:
— У нас є своя довжанська традиція (с. Довге на Іршавщині. — Авт.). Напередодні старого Нового року збираються у групу цімбори Василі. На різдвяні свята традиційно в рідне село з Києва приїжджає академік Василь Німчук, який залюбки складає нам компанію. 14 січня збиралися із Василями – художником Ловскою, письменником Шкірею, отцем Ігнатом, головою УТМР в районі Павлищем, але вже в Іршаві, і віншували по-довжанськи:
Уставай, газдо, не протягайся,
бери онучі та вбувайся. Новий рік.
А ти, газдинько, пали свічечку, лізь на під
та ріж пікничку. Новий рік.
Та дай вам Боже повний міх плаття, а у вашу хижу —
файного зятя. Новий рік.
Та дай вам Боже із пруття ліску, а у вашу хижу –
файну невістку. Новий рік.
Та дай вам Боже повний хлів марги, вашим товканам —
повно сметани. Новий рік.
Та дай вам Боже чух солонини, на ваше сіно —
файну днину. Новий рік.
Василь Маровді, вчитель (поза школою — тамада):
— У нас у Керецьках (Свалявщина) якось по-особливому це свято не відзначають. Традиційно зранку діти ходять віншувати, все коротко і лаконічно: «Пане газдо, віншуєме вам сись рік щасливо попровадити, а другого ся в гаразді дочекати». На цьому все закінчується.
Особисто для мене це свято – День ангела. Саме з 14 січня починаю відлік нового року, а не з 31 грудня, як прийнято вважати. Бо у новорічну ніч та 1 січня Нового року я «при виконанні», працюю. А от 14 січня дійсно свято, бо приїжджають до мене друзі, віншують.
Василь Міщанин, історик:
— На щедрий вечір у нашій родині на столі обов’язково є кречун, який залишився ще із святвечора. Спеціально для дітей, аби були чемними, кажуть, що весь тиждень кречун має стояти на одному місці, його не можна рухати. Інакше у нього не виростуть ніжки, як у Колобка. У нас також є традиція вмиватися водою, в яку кидаємо копійки. Це для того, аби наступний рік був щасливим і багатим.
Василь Брензович, художник:
— У моїй родині аж три Василі — я, син та онук. Тому святкуємо в сімейному колі, а ще приходять в цей день знайомі, друзі з рідного села Люта (Березнянщина), радіємо один одному. Загалом коли в родині мир і лад – це свято. А коли воно ще збігається з «іменним» празником – то особливе. Особисто для мене із Василя все починається спочатку: нові бажання, нові ідеї, новий рік.
Записала
Оксана Штефаньо, газета "Новини Закарпаття"
