«Відвідати берег турецький я мріяв давно, — розповідає мукачівець Михайло Марко, — та ніяк не виходило через фінансову скруту.
Нагода побувати в Туреччині випала тільки цьогоріч, коли діти подарували мені путівку на день народження. І ось наприкінці травня я вилетів в Анталію. Дуже хотілося побачити місця, де ходила наша Роксолана, побувати на відомих на весь світ турецьких базарах, відвідати святу Софію, один з найвеличніших храмів колишнього Константинополя», пише Віталій Пумпинець, газети "Новини Закарпаття".
У перший день літа група українських та російських відпочивальників виїхала з курорту в екскурсійний тур до Стамбула. Та замість того, щоб насолоджуватися чудовим древнім містом, його пам’ятками, милуватися прекрасними морськими краєвидами з відомих набережних, довелося ховатися в автобусі, а потім взагалі тікати звідти, так нічого й не побачивши.
«Це було справжнє жахіття, — веде далі мукачівець, — ми опинилися в епіцентрі буремних подій. Не встигли вийти з автобуса, як з одного боку на нас, наче чорна хмара, насунув розлючений некерований натовп, а з іншого — чималий загін добре екіпірованої спецзасобами поліції та машини з водометами. Вмить у стражів порядку полетіло каміння, пляшки із запалювальною сумішшю, які ще називають коктейлями Молотова, найрізноманітніші предмети, що потрапляли під руку протестувальникам, а це здебільшого частинки загорож і навіть урни для сміття. Цей натовп, у якому переважно були молоді хлопці років 16—25, змітав усе на своєму шляху. Кілька легкових автомобілів та невеликих вантажівок і «бусиків» були просто перекинуті. На крамницях вітрини сипалися одна за одною, але магазини, що цікаво, ніхто не посмів грабувати. Поліцейські у відповідь пустили в хід водомети, сльозогінний газ і навіть стріляли гумовими кулями, а ще жорстоко били демонстрантів гумовими кийками. На наших очах ця площа за якусь мить перетворилася на справжнє поле бою. Поранених з обох боків було дуже багато. На асфальті з’явилося чимало кривавих плям. «Швидкі» не встигали відвозити потерпілих, і вони лежали просто на землі й стогнали та корчилися від болю. Багатьох маніфестантів було схоплено й заарештовано. На превелике щастя, нас, туристів, ніхто не чіпав. Як і всі екскурсанти, я дуже перелякався і подумки молився Богу, щоб вирватися з цього справжнього пекла. Полісмени, до їх честі, розчистили нам дорогу й випровадили звідти».
Уже на зворотному шляху, згадує мукачівець, гід Ізмір багато розповідав про ці події. З розмови було видно, що чоловік добре орієнтується в політиці й слідкує за всім, що відбувається не тільки в його рідній державі, а й у світі загалом. А почалися всі ці події зі звичайної мирної демонстрації у Стамбулі. Люди виступали проти знищення паркової зони у центрі цього багатомільйонного міста, де кожен клаптик землі на вагу золота. На місці, де росли дерева й зазвичай відпочивали місцеві жителі з дітьми, влада вирішила збудувати величезний торговий центр. На розгін цієї мирної маніфестації було кинуто поліцію, яка застосувала водомети та сльозогінний газ й дуже побила протестувальників. І тут люди, відчувши на собі таку жорстокість, почали висувати політичні гасла. Стамбульців стали підтримувати жителі інших великих міст — Анкари, Анталії. Загалом понад шести десятків. На вулиці вийшли тепер уже десятки тисяч маніфестантів. Люди стали відкрито виступати проти політики нинішнього прем’єра Реджепа Таїпа Ердогана та проти правлячої нині в державі Партії справедливості та розвитку. Сучасна молодь, яка із засобів масової інформації та від багатьох заробітчан вже добре обізнана з європейськими цінностями, життям у цивілізованих державах, виступила проти авторитарності нинішньої влади та проти ісламізації, котра все ширше пробиває собі дорогу в Туреччині.
На останні події у цій країні, котра бажає ввійти до об’єднаної Європи, відреагувало керівництво дипломатичної місії Євросоюзу. Так, глава цього відомства Кетрін Ештон висловила занепокоєння надмірним застосуванням сили проти мирних демонстрантів. Вирішити мирним шляхом усі проблеми у Туреччині закликають правителів цієї країни й США.
«Я опинився в місті, котре мріяв побачити два десятиліття поспіль, в дуже непевний час, — констатував з сумом пан Марко. — А по суті, як в народі кажуть, був у Римі й не бачив Папи Римського. Останні події у цій державі зіпсували мій відпочинок. З гірким осадом на душі повертався додому, а від побаченого там не можу відійти й досі. Дуже шкода й витрачених майже даремно грошей».
