21 січня цього року в нашій новинці була надрукована стаття «До сміття по-європейськи, або Перемога здорового глузду». Передувала їй зустріч у редакції з Паладькомарівським сільським головою Йосипом Ілларом. Він був безмежно радий, що врешті-решт вдалося, як, нині модно говорити, знайти консенсус з громадою щодо будівництва сміттєпереробного заводу. Про цю подію і написала наша газета.
Однак, виявляється, в цій історії рано ставити крапку. Ось що пише, зокрема, в редакцію голова районної громадської організації «Об’єднання «Спорт і культура» Марія Сані:
«По-перше,голова сільської ради Іллар Й.Й. вивісив оголошення про те, що в клубі сільської ради буде 16 січня демонструватися фільм про ознайомлення з роботою сміттєпереробного заводу у Мішкольці.
Коли частина жителів с. П. Комарівці прийшла в клуб, то нам був показаний фільм, після чого голова сільської ради запропонував проголосувати за те, щоб дали дозвіл жителі села на будівництво заводу.
Коли проводилося голосування, то частина жителів села була проти будівництва заводу. Але нас ніхто не хотів слухати. На наші запитання, чому ніхто людей не попередив, що будуть проводити загальні збори, на яких буде прийматися рішення про будівництво заводу, ніхто нічого не хотів пояснити.
Тому просимо спростувати написане в статті, що всі жителі дали згоду на будівництво заводу.
Крім того, ніякої комісії не вибиралось в ході проведення зборів, так як в об’яві, яка була вивішена в магазині села, мова йшла тільки про перегляд фільму… Тим самим було грубе порушення закону про громадські слухання».
А що ж з цього приводу думає сільський голова Йосип Іллар?
Ось як Йосип Йосипович прокоментував лист своєї односельчанки:
– Що ж, люди є різні, і думки у кожного свої. Я думаю, що саме той фільм, на перегляд якого ми запросили людей, дав відповідь на всі питання.Прийшли ті, кого цікавило це питання. Ідею будівництва сміттєпереробного заводу підтримали більшість жителів, тих, хто по-справжньому вболіває за майбутню долю села, а також 15 депутатів сільради. Адже на втілення у життя усіх проектів, вирішення життєво необхідних проблем потрібно чимало коштів. І їх можна буде отримати від діяльності цього підприємства. Пригадую, як у свій час Сюрте відмовилося від виділення земель під вільну економічну зону, а Соломоново погодилося і має нині від цього чималий зиск. Таких прикладів можна навести чимало. Тут є над чим задуматися. Головна наша турбота, щоб цей завод працював на безпечній, новітній технології.
