Напевно, не знайдеться на території краю людини, яка б не знала чи не чула про Ільницький завод механічного зварювального устаткування.
Він відомий далеко за межами Іршавщини. Завжди був на контролі як районної, так й обласної влади. А вироблені ним різноманітні зварювальні обертачі, устаткування для зварювання кільцевих швів, колони для зварювальних автоматів тощо користувалися неабияким попитом. Та з переходом на ринкову економіку заводу довелося самотужки переорієнтовуватися, виживати на ринку. А вже не так давно над підприємством завис дамоклів меч. Рахунки заблокували, з’явились величезні борги з виплати зарплати, через що склалися не зовсім приязні стосунки з правоохоронними органами. До цього додався мільйонний гривневий кредит. Та ще й збори акціонерів постійно відкладали… Півроку тому їх таки провели і на посаду голови правління заводу обрали депутата райради Юрія Лендєла. Він і розповів про нинішню ситуацію на підприємстві.
Юрію Юрійовичу, не боялися в такому стані очолити завод?
Чесно кажучи, певні острахи були, адже підприємство лише по зарплаті мало двісті тисяч гривень боргів. Звичайно, керувати понад двома сотнями людей, налагодити ефективну роботу – завдання відповідальне і не з легких. Тут згодився набутий досвід, адже на заводі працював з 1985 року. Свого часу був технологом цеху, відтак -- начальником одного з відділів. Очоливши завод, поставив собі за мету зробити все, аби підприємство не припинило роботи. Після трьох місяців такого «відпочинку» на ньому можна б ставити хрест. Адже все одно зарплатню треба платити, здійснювати інші обов’язкові відрахування, а це загнало б нас у глухий кут. Нині завод погасив усі борги, окрім кредиту. Цей мільйонний гривневий кредит взяли під 25 відсотків річних. Ми його переоформили і сплачуватимемо лише 19 відсотків річних. Намагатимемося й надалі, як кажуть, у виробництві та збуті продукції не збавляти темпів, тому маю надію, що вже в недалекому майбутньому позбудемося й кредиту.
Нам вдалося оновити і наглядову раду, до складу якої ввійшли потужні акціонери з Дніпропетровська, Москви, Києва. Вони добре розуміються на механічному зварюванні, адже самі є виробниками продукції, пов’язаної з нашою.
А чи збільшились обсяги реалізації продукції з часу обрання Вас на посаду голови правління заводу? Яка середньомісячна заробітна плата?
У 2010 році підприємство працювало нестабільно. Тому цьогоріч у порівнянні з минулим роком виручка від реалізованої продукції зросла на 255 відсотків. Якщо торік в першому кварталі ми збули товару на 859 тисяч гривень, то за такий же період цього року – на 2 мільйони 192 тисячі гривень. Є зміни і у виробництві продукції. За три місяці 2010 року виробили різноманітного устаткування лише на 273 тисячі гривень, а за такий же період поточного року – на мільйон 673 тисячі гривень. Ці позитивні зміни на підприємстві дали нам можливість збільшити середньомісячну заробітну плату. Минулого року в нас нараховувалося понад дві з половиною сотні людей. П’ята частина з них працювала в режимі повної зайнятості, решта ж – по кілька днів за місяць. Тому відповідно одні отримували середньомісячну зарплату 1398 гривень, інші – 278 гривень. Нині на заводі працює більше двох сотень чоловік. У режимі повної зайнятості трудиться більш ніж половина з них. У першому кварталі їм виплачували в середньому 1630 гривень за місяць, іншим працівникам -- по 889 гривень. Можливо, це був не найкращий вихід з ситуації, але питання ставилося жорстко: або працюємо, або розходимося.
Продукцію збуваєте на внутрішньому ринку?
На будь-якому підприємстві діє простий закон: продукція виробляється для того, аби її максимально вигідно й оперативно реалізовувати. Як ми самі переконалися, нинішній клієнт у жорстких ринкових умовах доволі «пещений». Якщо він в тебе хоче замовити товар сьогодні, то вже завтра йому буде непотрібно, бо знайде в іншому місці. Ми це враховуємо і ставимо собі за завдання створити резерв з основної продукції, що виробляємо. У нас нема пріоритетів щодо реалізації устаткування на зовнішньому чи внутрішньому ринку, хоча все-таки більше експортуємо за кордон. Скажімо, в першому кварталі минулого року на теренах держави продали продукції на 185 тисяч гривень. А це в чотири з половиною рази менше за реалізовану за кордоном. Цього ж року на зовнішньому ринку збули товару на мільйон триста шість тисяч гривень, що в два з половиною рази більше, ніж на внутрішньому.
Зрозуміло, що підприємство сплачує податки до районного бюджету. Назвіть, будь ласка, кілька відповідних цифр…
У першому кварталі цього року лише до пенсійного фонду ми сплатили майже чверть мільйона гривень та більш ніж півсотні тисяч гривень податку з доходу. За землю щомісячно відраховуємо майже десять тисяч гривень Ільницькій сільській раді.
До речі, взимку завод опалювався електроприладами. Через це ми вдвічі більше споживали електроенергії, за яку щомісячно сплачували до 75 тисяч гривень.
А з якими проблемами стикається завод?
Зауважу, що підприємств, подібних до нашого заводу, в Україні можна на пальцях рук злічити. На жаль, майже всі вони працюють нестабільно і знаходяться на межі закриття. Це на руку нашим сусідам росіянам, адже для них відкривається додатковий ринок. Виграють від цього білоруси і, звичайно, китайці. Очевидно, там добре налагоджена пільгова система оподаткування.
Якщо говорити про наш завод, то через економічну кризу тривалий час не мали замовлень. Згодом ситуація змінилася на краще, та з’явилися проблеми з постачальниками. Часто виходить так, що замовляєш одне, а завозять інше, подеколи порушуючи й терміни постачання.
Однією з важливих проблем, яка постає перед підприємством, є оновлення кадрів. Майже всі працівники на заводі передпенсійного або пенсійного віку. А це питання неможливо вирішити за рік чи два. Наприклад, інженеру треба 5 років вчитися, а потім як мінімум ще 10 років здобувати досвід на роботі, аби стати конструктором. Нині маємо на підприємстві конструкторсько-технологічний відділ. А раніше розробками для заводу займався спеціальний інститут в Києві. Свого часу була наявна широка мережа навчальних закладів, де здобували відповідний фах, особливо робочих професій. Зараз з цим теж дещо сутужно.
Як депутат райради Ви закріплені за Чорнопотіцькою громадою. Що робите для земляків?
Я народився в Чорному Потоці, маю там родичів, цікавлюсь життям громади, тому знаю про її проблеми. Обов’язково допомагатиму з їх вирішенням. Чорний Потік немає дитсадка. Дітей зараз виховують у пристосованих приміщеннях в будинку культури. На будівлі також треба перекрити дах.
Нещодавно відбувся волейбольний турнір імені Маргіти. З цієї нагоди місцевій команді подарував кілька волейбольних м’ячів. Придбав деяку оргтехніку для сільської ради. Надав допомогу малозабезпеченим та багатодітним сім'ям з Підгірного.
Сміття кожен житель утилізовує по-своєму. Як кажуть, все залежить від рівня культури. Працюватимемо над тим, аби організувати його збір від жителів громади та вивіз. До цього часу не освітлена тут жодна з вулиць. найближчим часом візьмемося й за цю справу.
До речі, мій товариш з Виноградова має консервний завод. Днями мав з ним розмову про те, аби відкрити заготівельний пункт овочів та фруктів на території Чорного Потоку. Чорнопотічани, а також жителі довколишніх сіл, могли б підзаробити. Однозначно, не сидітимемо склавши руки, адже під лежачий камінь вода не тече.
