Вони разом 24 години на добу сім днів на тиждень. І так вже 51 рік. Життя сім’ї Шманько: діти, активні поїздки та буденність.
Познайомились закохані у 1970 році. Перша зустріч відбулася у «Будинку офіцерів» на танцях. За словами Михайла, він вподобав Анну з першого погляду, адже не зустрічав раніше дівчину, «яка так любить життя і веселощі». Кожної неділі, один раз у тиждень, хлопець з нетерпінням чекав їхньої зустрічі на танцях. Парі довелось певний час зустрічатись таємно. Як згадує Анна, Михайло завжди проводив її додому, дарував квіти та влаштовував незабутні побачення.
У березні 1970 дівчина вирішила запросити хлопця на Пасху у село до батьків. Це була перша зустріч, звичайно, всі хвилювались, але дарма. Все відбулось добре, Михайло відразу сподобався батькам та вони були раді з ним познайомитись.
У травні хлопець наважився розповісти своїм батькам, що зустрів дівчину. Проте, це не була така тепла зустріч, адже вони хотіли, щоб Михайло одружився на іншій. Він дуже обурився, адже любив Анну, і не бажав бути з тою дівчиною, яку обрали батьки. Тому, 20 травня, таємно від всіх, молода пара подала заяву у ЗАГС і рівно через місяць, 20 червня – розписались. Із 18 липня 1970 року подружжя жило у батьків Михайла, приблизно рік, але було надзвичайно тісно. Хлопець був найстаршим серед трьох дітей і всі повинні були проживати разом. Через деякий час молодій парі довелося переїхати у нову квартиру. У 1972 народилась донечка Мар’яна. Анна та Михайло були надзвичайно щасливі. Перші кроки та перше слово «мама» – ці моменти запам'ятались батькам по цей день.
Згодом, 10 серпня 1974 року, молоде подружжя переїхало у іншу квартиру. На цей раз вони вирішили її придбати, адже хотіли бути господарями свого сімейного гніздечка.
Анна все життя пропрацювала швеєю у ательє. Дівчина отримувала велике задоволення від своєї роботи, адже надихалась творчим процесом, завжди радилась із Михайлом щодо фасонів. Молода мама завжди намагалася викроїти найгарніші платтячка для своєї донечки. Тому, на всі святкові дні, Мар’яна була одягнена у щось нове.
«Коли вкладаєш душу у новий виріб і бачиш відмінний результат, то сили подвоюються і хочеться творити красу власними руками, адже посмішки і задоволені клієнти для мене це була найбільша похвала»
Вже у 1976 народився син Владислав. Михайло намагався виховати справжнього чоловіка, завжди розмовляв з ним, як із дорослим, хоча Анні це не завжди подобалось. Владислав із заохоченням допомагав батькам. Всі домашні завдання зі школи завжди виконував з дітьми Михайло. Пам’ятає, як на кухні сидів із донькою, в той час дружина забирала сина із гуртка по малюванню, та йшла готувати вечерю.
Михайло працював на Мукачівській універсальній торговій базі. На той момент був завідувачем складу. Це вважалася дуже хороша посада. Михайло міг забезпечувати сім’ю так, щоб Анна не працювала. Сім’янин будував свою кар’єру та розвивався. Праця, звичайно,приносила результат і водночас виснажувала, тож Михайло знайшов розраду у волейболі. Дружина підтримала нове заняття чоловіка, і через рік Михайло, разом із командою, брав участь у багатьох змаганнях.
Разом із сім’єю ми відвідали Угорщину, Польщу, Німеччину, Румунію, Чехословакію і на той час Югославію. Усі мандри я любив планувати самостійно: квитки, локацію, житло, бюджет. Я
Якщо згадувати, яка сімейна відпустка найбільше запам’яталась, то кожного року із сім’єю влітку ми їхали просто відпочивати. У 1982 року вирішили поїхати на море у Кавказ. Згадую, що тур-база називалась по-українськи «Червона поляна». Того разу у нас відпочинок ділився на дві частини. Перші 10 днів ми у тур-базі, де знаходились гори, а наступні 10 днів-на морі у Кудепсті. Я дізнався, що туди можна дістатись тільки пішки, звичайно, з дітьми це важче, адже вони б не витримали тривалу дорогу. Якимось дивом виявилося, що до моря можна полетіти на гелікоптері. Ви просто не уявляєте, який стрес отримала дружина, коли на кукурузнику із дітьми, серед поля, де немає людей, ми летіли, щоб дібратися до місця призначення. Ці емоції ми запам’ятали на все життя.
«У нашій сім’ї існує таке правило: якщо трапилась сварка, то є один день та одна ніч, щоб вирішити її. Ніколи ми не йдемо спати ображеними. Потрібно сісти за стіл , обговорити та вирішити все, щоб не марнувати час на зайві образи.»
Стосунки з роками не змінились. Все було як колись, так є і зараз. 50 років у шлюбі – ця пара відсвяткувала «золоте весілля» у родинному колі на дачі за містом. Михайло та Ганна кажуть, що любов випробовує не розлука, а час, проведений разом. Вони не втомлюються бути разом і завжди люблять готувати на кухні та проводити час один з одним. Молодим подружжям, сім’я Шманько дає тільки одну пораду: щоб прожити щасливе життя , потрібно любити, як немає любові – то немає нічого. Потрібно завжди все обговорювати і не тримати у собі, адже найголовніше – це увага і порозуміння. “За 51 рік ми не втомились одне від одного. Люди одружуються для того , щоб бути разом.”
Анна-Марія Гуті, студентка віділення журналістики
