У 30-ті роки минулого століття Мукачево сколихнув цікавий судовий процес. Один чеський бізнесмен, який не любив носити із собою годинника, поспішаючи на потяг до Кошиць, глянув на годинника на міській Ратуші. Часу ще ніби було достатньо, однак бізнесмен на потяг запізнився.

Це, звісно, стало катастрофою для його нагальної справи. Виявляється, головний годинник міста відставав на 30 хвилин – не велику стрілку годинника сіла ворона. Таким чином через злощасну птаху міська казна втратила чималеньку суму моральної компенсації бізнесмену, яку він відсудив.

Той прикрий випадок підірвав авторитет мукачівських курантів, як одних із найточніших у той час у Чехословаччині. Такими вони вважалися із 1904 року, коли майстер-годинникар Йосиф Шовинський встановив їх там, де вони й сьогодні відбивають час. Виготовили їх у Будапешті, в майстерні Ф.Лойтвілера. Тоді вони дзвонили лише кожну годину, та в роки першої світової війни дзвін пошкодили. За часів Чехословаччини майстри часто змінювались і полагодити дзвін не було кому.

З приходом радянської влади куранти Мукачева зазнали нових потрясінь: троси, що з'єднували годинник із дзвоном, використовували, щоб тягнути вантажівки. Доля годинників на верхній вежі замку Паланок, римо-католицькій та греко-католицькій церквах була ще гіршою – їх зламали зовсім. З 1950 року за годинником на Ратуші почав доглядати 17-річний Василь Дуфинець. Годинникарство передалося йому від батька – доробратівського майстра на всі руки. А догляд за головним годинником міста юнак «успадкував» від годинникаря Керестешія, який мав колись майстерню на вул. Пушкіна. Юний і дужий Василь допомагав шефові-інваліду накручувати міську «машину часу», а коли нарешті зрозумів усі її «секрети», отримав документ-посвідчення на обслуговування міських курантів.

Невдовзі Василя забрали до війська і годинник знову на чотири роки залишився без догляду. Міська влада запропонувала чималу суму тому мукачівському годинникареві, який зрушить годинниковий маятник. Ці гроші привабили багатьох колег Василя, та розкрити секрети курантів їм так і не вдалося. Повернувшись з армії, Василь перемонтував годинник і він задзвонив. А коли з Пістрялівської церкви зняли п'ять дзвонів, Дуфинець попросив один із них для Ратуші і саме цей дзвін сьогодні мелодійно дзвенить кожні 15 хвилин.

Василь Євгенович Дуфинець майже 50 років живе цим годинником, кожен четвертий день накручуючи гирі через систему шестерінок, щокварталу змазує деталі, пестить своє дітище, немов дитину. Майстрові, якому іде вже сьомий десяток, нелегко підніматися сходами, дихати пилюкою горища, а весь шлях вгору сходами – це майже тридцять метрів.

Донедавна куранти на мукачівській Ратуші були єдиними в місті і районі. Аж поки керівництво санаторію «Карпати» не згадало і про свій 200-літньої давності великий годинник, але несправний ще з тих часів, коли тут мешкав граф Шенборн. Запросили Дуфинця і в 1990 році куранти здравниці запрацювали. Та опікуватись ними Василь Євгенович доручив своєму учневі і зятеві Іванові Ониську. Він же стежитиме і за Головним годинником міста, коли літній батько буде чи у від'їзді, чи не дай Бог занедужає.

Кілька років тому було відновлено куранти у замку Паланок, а зовсім недавно – і на кафедральному греко-католицькому храмі Мукачева.

Василь Пагиря, етнограф, Почесний громадянин Мукачева.

• ратуша
• куранти