До повномасштабної війни 29-річний Ярослав на позивний "Борода" жив і працював у Києві – займався продажем автомобілів із США. Але в перші ж дні російського вторгнення поїхав до себе додому на Прикарпаття й пішов у військкомат.
Історію військового розповіли на сторінці 128 окремої гірсько-штурмової бригади.
– Я проходив строкову службу, мав армійський досвід, тому питання йти чи не йти навіть не виникало, – каже Ярослав. – Це був військкомат у районному центрі, і мене спитали: «Чого прийшов – на облік стати?» «Ні, почалася війна». «Хочеш залишитися тут і охороняти ТЦК?» Я поглянув – стоять двоє дядьків у якомусь спортивно-військовому одязі з гумовими палицями, охороняють ТЦК. «Не хочу», – кажу. «Тоді на медкомісію». Я швидко пройшов трьох лікарів, котрі розписалися за десятьох, спитавши при цьому, чи є скарги на здоров’я. У мене зі здоров’ям не все гаразд, але я відповів, що на даний момент скарг немає. І мене визнали придатним. Через два дні я був у Мукачеві, в 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді, а ще за кілька днів – у зоні бойових дій на Запоріжжі
Спочатку Ярослав потрапив у ремонтний батальйон, який виконує завдання на певній віддалі від лінії зіткнення, однак як тільки випала нагода, перевівся в підрозділ безпілотних літальних апаратів і невдовзі став працювати з великим нічним дроном-бомбером.
– Я проходив навчання разом із двома нашими бійцями – Ромою Гапаком із Ужгорода й Олександром Лущиком із Рівненщини. Обидва, на жаль, загинули навесні цього року. Але встигли знищити дуже багато ворожої техніки й живої сили – дуже хороші й професійні були хлопці… Раніше працювати було простіше – ми залітали кілометрів на 10 у ворожий тил, знаходили в посадці техніку, розбивали її в пух і прах скидами й спокійно поверталися назад. Пригадую, за два місяці знищили близько 30 причіпних гармат. Якщо навіть частина з них була муляжами, це все одно більше, ніж артилерійський дивізіон. Зараз не так – ворожа техніка заїжджає на бойові позиції, відстріляється й швидко тікає на безпечну відстань. До того ж, росіяни останнім часом застосовують мобільні вогневі групи, які з тепловізорами полюють на наші дрони-бомбери, а також навчилися ефективніше працювати зі своїм РЕБом (радіоелектронна боротьба). Це знизило нашу ефективність, однак після того, як виробник «прокачав» дрони й зробив їх стійкішими до РЕБу, ефективність знову пішла вгору. Такі перегони технологій тривають постійно…
Найпоширеніші цілі для Ярослава – гармати, міномети, бліндажі, різноманітна техніка.
– По гарматах, як правило, працюємо двома скидами – першим знищуємо укриття, а другим казенник, де розміщені засоби наведення та різні механізми. Можна знешкодити ворожу гармату й одним кумулятивом, але для цього треба влучити зверху в ствол і пропалити його. Зробити це надзвичайно складно, оскільки ствол тонкий і влучити в нього з висоти в кілька десятків метрів навіть у безвітряну погоду дуже непросто. Мені це кілька разів вдавалося, але не тому, що я такий крутий, а просто пощастило. Однак бувають і інші ситуації. Якось наші FPV-шники пошкодили ворожий «Урал», який треба було добити. Це велика вантажівка, здавалося, легка ціль, але вітер так сильно тормосив дроном, що жоден мій скид не влучив. І таке трапляється…
Зі своєї багатої воєнної практики Ярослав згадує одну кумедну історію, що сталася з дроном-бомбером.
– Є така закономірність – коли в ході бойового завдання дрон пошкодять, але ми витягнемо його й відправимо на ремонт, то після повернення він довго не працюватиме. Тому що внаслідок ремонту часто виникають різні помилки в електроніці, системі управління тощо. Так ось, прийшов до нас якось після ремонту дрон попереднього покоління. У нас на нього було нуль надій, ми думали, що перший же виліт буде в один кінець. Там ще й камера була погана – коли ми летіли, бачили все в білих тонах, вирішили, що густий туман і спустилися нижче (що небезпечно). Потім побачили відео з іншого дрона, який вів стрім, і зрозуміли, що туману немає, просто камера настільки погана. Словом, у підсумку цей дрон зробив купу вильотів, знищив російську техніку. Але під час чергового вильоту його підстрелили – зник зв'язок. Що поробиш – дрон чесно відпрацював своє. Хлопці почекали відведений регламентом час і зібралися геть із бойової позиції. Виходять із укриття й чують якийсь писк. Виявилося, це дрон повернувся – 8,5 кілометрів пролетів із простреленим засобом зв’язку, приземлився на точці вильоту й почав жалібно пищати, мовляв, не забудьте забрати мене з собою! Забрали, відправили на ремонт…
Після війни Ярослав планує продовжити працювати по своїй теперішній спеціальності, можливо, стане консультантом, пілотом-випробовувачем дронів. А поки продовжує бити ворога з повітря на Запорізькому напрямку.
– Стомився вже майже за три роки, звичайно, – каже Борода. – А що робити? В СЗЧ не збираюся, за кордон не втечу, бо батьки вдома, котрих треба підтримувати. Працюю більше на автоматі, по звичці – інших варіантів для себе не бачу…
