У поліклініках конфіденційна інформація про здоров’я людини і далі доступна будь-кому. Минуло майже півроку відтоді, як журналісти навідалися до двох ужгородських поліклінік. Там без особливих труднощів узяли чужі амбулаторні картки. Як виявилось, так само отримати цей документ із конфіденційною інформацією про чуже здоров’я можна будь-кому і нині.
Як переконалися журналісти «Замку», аби отримати чужий медичний документ, достатньо знати адресу людини, дату її народження і бути приблизно того ж віку, що й вона (детально про це – у №12 (976) від 1 квітня 2010 року. – Ред.). В особистій амбулаторній картці, як відомо, міститься інформація про всі хвороби людини, де і як її лікували, які приймає препарати тощо. Всі ці відомості є лікарською таємницею, котра гарантована статтею 40 «Основ законодавства України про охорону здоров’я». Згідно з інструкцією, працівник реєстратури, перш ніж видати картку, має переконатися, що дає її дійсно пацієнту-власнику. А за найменшого ж сумніву одразу попросити посвідчення особи. «Полюючи» за медичними картками своїх колег, журналісти такої процедури не побачили і близько. Про що одразу ж після свого експерименту повідомили керівництво управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА. Відтоді минуло вже півроку. А ситуація з охороною лікарської таємниці в ужгородських поліклініках, схоже, не змінилася.
Днями ми знову навідалися в одну з них. І ще раз без труднощів узяли там чужу амбулаторну картку. Підійшовши до віконця реєстратури, автор матеріалу назвав прізвище свого приятеля, адресу і дату його народження. За мить його картка була вже у мене в руках. Медична працівниця лише запитала, до якого спеціаліста я зібрався. Відповідь, що, мовляв, до терапевта, її цікавість цілком задовольнила. «Загубившись» у коридорах клініки, я мав достатньо часу, аби не лише погортати сторінки чужої медичної картки, а й сфотографувати їх, аби завжди мати ці дані під рукою.
Інший колега-журналіст представився у реєстратурі також іменем свого знайомого. Там, не переконавшись, хто просить картку, взялися її шукати. Щоправда, запитали, навіщо вона потрібна. На що журналіст відповів: мовляв, збирається скопіювати її дані для роботодавця. Кількахвилинні пошуки картки результату не дали – виявилося, її перенесли на зберігання до іншої поліклініки. А якби документ таки залишився тут, можна не сумніватись: його б без проблем видали сторонній людині.
Ще один наш колега також попросив у реєстратурі картку під чужим іменем. Тут працівниця, нарешті, засумнівалася в його особі. «Ви виглядаєте старше, ніж 1987 року народження, то ж картки не дам», – категорично відмовила вона. «Ну так, це не я, але він мій друг, – не розгубився журналіст. – Хлопець особисто прийти за документом не має часу, тому попросив мене». У реєстратурі віддати картку однаково відмовилися.
Як бачимо, із трьох випадків працівниця поліклініки лише в одному проявила пильність. Відтак впевненості в тому, що наші картки зберігаються у медустановах за сімома замками, сьогодні немає. Як і гарантії, що нашою лікарською таємницею не скористається якийсь недоброзичливець. До речі, нині це дуже актуально в контексті місцевих виборів. Уже зараз деякі кандидати показали, що заради своїх цілей можуть паплюжити честь та гідність і своїх опонентів, і їх родичів. Нема впевненості, що завтра хтось не навідається до поліклініки, аби вивідати інформацію про болячки свого конкурента. І потім розповісти про все стороннім людям.
