Футбольна дорога нашого земляка Юрія Путраша з Міжгір’я до Сімферополя за майже блискавичного стрибка із аматорського у професійний спорт стелилася з кількома тимчасовими “пересадками”. Щоб потрапити з рідних гір на Кримський півострів, довелося кілька разів переїжджати, міняючи прописки клубів.
Дебютував ще восьмикласником у любительській команді “Верховина”, яка за місцем його народження і в котрій колись був одним з провідних гравців його батько Володимир, що засвідчує спортивну естафету сімейного покоління, відтак виступав за ужгородське “Закарпаття-2”, донецький “Металург-2”. У 2008 році вже проходить серйозну обкатку в складі тернопільської “Ниви” (зіграв 41 матч), котра стає переможцем другої ліги чемпіонату України і переходить у першу. До речі, він стає автором єдиного голу, забитого у ворота київської “Оболоні-2”.
Так сталося, що згодом його запрошують у столицю виступати за “пивоварів”, але вже за головну “Оболонь” (16 ігор), котра у Прем’єр-лізі. І знову якийсь дивний пророчий збіг обставин. Тренер Сергій Ковалець довіряє новачку перший матч зіграти у Сімферополі проти “Таврії” (0:0), клубу, який потім запросить захищати його кольори. Визнання майстерності перспективного захисника паралельно підкріплюється його участю і в складі молодіжної збірної України, в якій встигає відзначитися 2 забитими голами (один з них у післяматчевій серії пенальті). На даний час у рейтингу серед лівих захисників — таке його теперішнє амплуа на полі — він числиться майже найкращим у Прем’єр-лізі.
Погодьмося, хтось на його місці з такими яскравими досягненнями міг би ще й як загордитися, але за нашої нещодавньої бесіди під час його короткочасного перебування у рідному селищі-райцентрі й тіні зіркової хвороби не помічається, більше того, спортсмен не зраджує сором’язливому характеру. З його класичної скромності при ореолі слави декотрі навіть дивуються. Виходить, що він не зазнайка, а скоріше всього з категорії тих, хто не звик спочивати на лаврах хвали-осани.
29 січня “верховинцю-сімферопольцю” виповниться всього 22 роки, а це значить, що в такому віці лиш старт розквіту таланту, гучніші успіхи молодого футболіста, віримо, ще попереду. Це прогнозують і відомі вітчизняні футбольні фахівці.
— Юрку, одразу хочеться ввести тебе в курс компліментів, які адресуються з боку вболівальників Міжгірщини. Хором кажуть, що коли черговий тур чемпіонату країни, то обов’язково віддають перевагу телевізійному перегляду матчів у першу чергу з участю “Таврії”, бо в ній ти виступаєш.
— З приводу почутого цього приємного факту хочу тільки висловити всім вдячність за увагу. Підтримку обов’язково буду й надалі старатися виправдати грою, яка подобається моїм землякам-глядачам.
— Зазвичай до новобранця певний час приглядається тренерський штаб, а тебе після переходу практично одразу включили в основний склад “Таврії”.
— Пропустив тільки одну першу гру, як з’явився у новій команді. А почав у “Таврії” з її гостевого матчу чемпіонату проти “Дніпра”, який ми програли з рахунком 2:1. Відіграв тоді всю зустріч. Без замін довірили виступати і всі наступні поєдинки. Виходить, що тренери не мають претензій до моєї гри на позиції лівого захисника.
— Якщо вже зайшла мова про наставників, то цікаво дізнатися твоєї думки про головного тренера Семена Альтмана.
— З ним у мене нормальні стосунки. Скажу, що це дуже спокійна за характером людина. Я б навіть його величав тренером-інтелігентом. Він ніколи не дає волю зайвим емоціям, незважаючи на часті складні ситуації, коли терпець може і урватися.
— А щодо відносин з партнерами? Не відчував на перших порах ніяковість з такими солідними партнерами, як, скажімо, Сергій Назаренко, Слободан Марковіч, Васіл Гігіадзе…
— Комфортно себе почуваю як з ними, так і Володимиром Єзерським, Максимом Калиниченком та всіма іншими. У клубі панує здорова атмосфера. У дружньому кліматі пересвідчився одразу після приїзду в Сімферополь. Найпершим моїм другом, зрозуміло, став добре знайомий по спільних виступах за збірну молодіжну України Стас Причиненко. З ним, між іншим, живемо разом в одному номері на тренувальній базі команди. А так мені клуб виймає окрему квартиру в центрі міста.
— Якщо не секрет, Юрку, а яка оплата і строк контракту?
— Термін підписаного контракту — три роки. Щодо платні, то відверто скажу, що мене зараз турбує не фінансова угода, а передусім рівень гри. Безумовно, тут більший розмір зарплати, ніж був у “Оболоні”.
— А різниця обстановки, яка була у “Оболоні” і зараз є в “Таврії”, відчутна?
— Деякі нюанси помітні. Наприклад, в “Оболоні” кістяк команди складала в основному молодь, а в “Таврії” гармонійний сплав гравців досвідчених і перспективних молодих.
— А як пройшла акліматизація на новому місці спортивного життя? Як-не-як, а хоч Київ та Сімферополь — столиці, а відмінності між ними суттєві: перша — головне місто всієї нашої України, а друга — лише Республіки Крим…
— Справді, спочатку було незвично. Київ то є Київ, місто-мегаполіс. Але потім з кожним прожитим днем, який проходить традиційно в тренуваннях та іграх, освоювався з новизною. Більше того, Сімферополь за знайомства щоразу почав подобатися. Місто на півострові — просто чудове.
— Трохи відступили від теми-бесіди про футбол. Який для себе вважаєш найкращим матчем у складі теперішнього колективу?
— Напевно, що останній виїзний з своєю колишньою “Оболоню”, коли наша “Таврія” виграла з результатом 3:1. У цій грі ми міцно повірили у свої сили після чорної смуги, яка нас спіткала у матчах з “Ворсклою”, “Шахтарем” та “Дніпром”. Ми програли цим суперникам, пропускаючи м’ячі на останніх хвилинах. Це були найгірші як для мене, так і клубу поєдинки сезону.
— І збірна молодіжної країни останнім часом не радує, її головного тренера Павла Яковенка бачимо у хмурому настрої…
— Результати дійсно невтішні в цілому. Хоча гру “молодіжка” вже почала демонструвати непогану, але поки що не ті рахунки. По грі ми поступилися справедливо хіба що Словенії, в інших матчах мали значну перевагу. Треба, значить, ще допрацьовувати, насамперед над реалізацією голевих моментів. Гадаю, що тренера Яковенка в майбутніх зустрічах з суперниками не будемо засмучувати.
— Після 20 турів у чемпіонаті України “Таврія” посідає 7 місце, а плани клубу ставляться вищі…
— В принципі у нас зараз стільки ж 30 очок, як і київського “Арсеналу”, що посідає 6 сходинку в турнірній таблиці за кращою різницею забитих і пропущених м’ячів. Щоправда, нам, як кажуть, у потилицю дихає донецький “Металург”, відстаючи всього на 1 пункт. Так, ми ні в якому разі не відступаємо від наміченого, щоб за підсумком поточного чемпіонату здобути путівку на участь у єврокубках, тобто потрапити у першу шістку команд. Боротьба на фініші першості буде особливо гострою. Так співпало, що в останніх 10 матчах маємо і ігри з основними суперниками за перепустку до престижного євротурніру. Без боротьби не буває перемоги, постараємося реалізувати задумане. Тим паче, що і від “Дніпра”, який на 4 місці, відстаємо тільки на 4 очки…
— Відкриєш таємницю, чому зимові футбольні канікули вирішив провести на батьківщині, а не як багато відомих спортсменів практикує виїжджати на відпочинок на популярні курорти за кордон?
— А кому не хочеться після довгих розлук хоч трішки бути і серед батьків, друзів, знайомих, яких у мене багато в Міжгір’ї! Тим більше, що наш край мальовничий. І повітря тут чисте, де мало інде. Я ще зачекаю далеких подорожей.
— Що побажаєш своїм кумирам, всім краянам?
— Великих удач у добрих справах. Щоб були щасливі і здорові. Щоб любили спорт і активно ним займалися довгі-довгі роки. Шануйтеся, верховинці!
— І тобі, Юрку, від імені полку прихильників спорту в глибинці найкращі зичення. Ми тобою пишаємося за успішні виступи у великому українському футболі, щоб твоя зірка на спортивному небосхилі довго і яскраво сяяла!
