Пані Люба – життєрадісна, весела жінка. Її ніхто й ніколи  не бачив похмурою. Вона  усміхалася всім і всьому: людям, сонцю, новому дню, ідеям, новинам тощо. Ще коли жила в Берегові, завжди була в епіцентрі культурницьких подій. Її запрошували на святкові концерти, презентації, з увагою слухали вірші та цікаві виступи. Свої думки висловлювала чітко, від неї завжди йшли невидиме добро, ласка, тепло. Навіть її поезії випромінюють щирість, відвертість, добросердя.

 

А влітку Любов Перцюк навідалася у місто, де живуть її двоє дітей, онуки (саме Берегову, людям із найближчого оточення вона присвятила багато віршованих рядків). Скромна жінка з поетично-романтичною душею одразу ж зібрала довкола себе берегівчанок, адже погомоніти з “новоспеченою” ізраїльтянкою цікаво всім. І прибули на рандеву всі, хто шанує, цінує її творчість. Тим паче, що нинішні розповіді Л. Перцюк – з ізраїльським відтінком,  отже, слухати її удвічі інтересніше. Тож і зібрала “на каву” цілий гурт колишніх землячок, з якими свого часу нерідко навіть скоринку хліба ділила навпіл.

 

Скористався нагодою та прийшов відомий берегівський самодіяльний митець Іван Чегіль. Він також нерідко разом із поетесою стояв на сцені під час проведення масових заходів: Іван співав пісні, а Любов дарувала глядачам свої вірші. А потім їм обом аплодували: щиро, від серця, задушевно, тобто так, як це вміють берегівчани. На світлині поруч із поетесою Л. Перцюк її давні подруги, зокрема, Ольга Сак, Людмила Сергачова, Ганна Тербан та інші. Кілька берегівських днів минули швидко, у блокноті Л. Перцюк з’явилися нові віршовані записи, а відтак вона подалася в Ізраїль, країну, що стала її другою батьківщиною.

 

Перед від’їздом було багато напутніх побажань – щирих, відвертих. Але найголовніше було таке: не забувайте Берегово, воно у світі найкрасивіше, наймиліше людській душі. І жіночій, і творчій у тому числі…