У гуртку «Юні журналісти», який працює при Мукачівському центрі дитячої та юнацької творчості школярі навчаються азам журналістики, знайомляться з ознаками різножанрових матеріалів, та, головне, вчаться комунікувати, збирати інформацію і орієнтуватися в її безмежному океані.
Яку б професію в майбутньому вони не обрали , ці вміння стануть у нагоді. І, звичайно, пишуть перші замітки, репортажі, інтерв’ю. Дехто навіть наважується самостійно шукати героїв своїх матеріалів. Так на світ і з'явилося ексклюзивне інтерв’ю юного журналіста з капітаном збірної України з біатлону Оленою Білосюк отримане он-лайн.
Біатлон мене не відпускає.
Олена Михайлівна Білосюк – заслужений майстер спорту України, чемпіонка Олімпійських ігор у Сочі, чемпіонка світу, 5 – кратна чемпіонка Європи…Щоб перерахувати всі титули цієї незвичайної людини напевне треба списати цілу сторінку. Насправді, довго не вірилось, що така відома особистість відповість на запитання ще навіть не студента факультету журналістики, а вихованця гуртка. Але у призначений час ми таки змогли поговорити .
Д.Л.– Олено Михайлівно, зараз такий час, що найперше хочеться запитати саме про нашу велику біду – підступний напад Росії. Дезастала війна Вас і які були перші відчуття?
О.М. - 20 лютого минулого року відбулося закриття ХХІV зимових Олімпійських ігор. Тобто я щойно прилетіла з Китаю, з Олімпіади, і тут – напад на нашу країну. Я маю офіцерське звання, то ж уже наступного дня отримала повістку. Почала збиратися і чекати подальших вказівок. Та наразі нам дали можливість далі займатись спортом, брати участь у різних змаганнях. Адже це в Україні війна, у світі, на щастя, триває мирне життя, відбуваються намічені заходи, в тому числі і спортивні. А, можливо, спрацювало те, що я - жінка, бо в першу чергу призивали чоловіків. А відчуття… Шок, не сприйняття, злість. Та довелося тримати себе в руках, зберігаючи холодний розум.
Д.Л. - У збірній України було багато натуралізованих, так званих екс- росіян, які після 24 лютого «втекли на родіну». Як Ви до них ставитесь та чи підтримуєте зараз якісь зв’язки?
О.М. - Так, не дивлячись на те, що вони мали українське громадянство і виступали за нашу державу, хоча самі були вихідцями з Росії, більшість поїхали туди, до себе додому. Хтось, правда, намагався висловити не то жаль, не то співчуття у соцмережах, хтось писав в особисті. А хтось став таким зовсім «маленьким і переляканим». Ні. ми вже не спілкуємось.
Д.Л. - Багато зарубіжних спортсменів підтримали Україну в цій війні, а хто саме Вам писав і чи відчувається ця підтримка?
О.М. -Мені писали дуже багато різних людей, в тому числі і вболівальники і журналісти - іноземці. Зараз, коли почались змагання чергового етапу Кубка світу в Італії, багато спортсменів підходили, запитували, співчували, підтримували.
Д.Л. - Російський спорт поступово повертають у світ, як Ви до цього ставитесь?
О.М. -Знаю, що, на щастя, в біатлоні такого нема. Вони відсторонені повністю. І,переконана, що допоки окупанти не покинуть кордони нашої незалежної держави, їх спортсмени не мають бути серед цивілізованого світу!
Д.Л.- Що може зараз зробити спортсмен для своєї держави?
О.М. - найкраще – це перемога! Наші відважні воїни перемагають на фронті, а ми маємо перемагати на своєму – спортивному. Та, крім цього, ми на міжнародних зустрічах спілкуємось з іноземними спортсменами, медіа. З перших вуст ми можемо доносити інформацію,описати події, що зараз відбуваються в Україні, ділитися власними переживаннями, спостереженнями, пережитим. Це вкрай важливо: доносити правду про злочинні дії Росії, спортсмени також спонукають уряди своїх країн надавати нам таку потрібну зброю чи іншу допомогу.
Д.Л.- А, власне, чому такий складний вид спорту , що спонукало Вас зайнятись саме біатлоном?
О.М.-Я у дитинстві була дуже активною та енергійною, не сиділось мені на місці. Тож якийсь вид спорт мусів бути у моєму житті. Випадково побачила по телевізору біатлон. Зацікавилась, почала переживати за спортсменокі, незчулася, як захопилась цим непростимі насправді не дуже легким видом спорту..
Д.Л.- Якби не біатлон ,то якою була б Ваша професія?
О.М. Чесно ,не знаю! Я в біатлоні з 12 років.
Д.Л. - А хто був вашим кумиром?
О.М. - когось конкретного не було. Я просто захоплювалась тими людьми, які ідеально робили свою роботу.
Д.Л.-Яка гонка була у Вашій кар’єрі найкращою?
О.М. - Це був чемпіонат світу в Чехії. Є таке Нове Место – на - Мораве. Там я виграла спринт. Це була найлегша гонка у моєму житті. Я просто їхала і отримувала масу задоволення, стріляла на 0 і повністю усвідомлювала, що переможу. Більше таких дуже яскравих емоцій майже не було.
Д.Л.-А як ставитесь до критики?
О.М. - Якщо це конструктивна критика, то цілком позитивно. А якщо у людини негаразди в особистому житті і вона, маючи поганий настрій, просто обливає мене брудом, то, звісно, я не буду цього сприймати.
Д.Л.-Яким Ви бачите розвиток українського біатлону?
О.М. - Насправді це важке питання. Тим більше, у нинішній ситуації. Нам потрібно все: стадіони, екіпірування, фінансування, тренери. Тільки тоді можна говорити про конкурентність на світовому рівні.
Д.Л.-Чи багато юних біатлоністів зараз в Україні, які в майбутньому можуть стати зірками?
О.М. -З юними біатлоністами ми, на жаль, мало пересікаємось. Та недавно я бачила команду, що готується на ЄМОД. Діти ходять на лижах, зупиняються на підйомах, розмовляють … Вони не працюють, вони не тренуються, просто гуляють. Мені це не зрозуміло. Ми були абсолютно іншими. Та, дуже сподіваюсь, що і серед них може вирости зірочка, якщо, звичайно, будуть бажання і можливості.
Д.Л.-Чому відбувається такий спад у жіночому біатлоні? Що потрібно для того, щоб це виправити?
О.М. - Біатлон важкий вид спорту. А зараз взагалі складно мотивувати дітей, таке враження, що у них в головах лише телефони та соцмережі. Та й все те, що доводиться переживати у зв’язку з війною, впливає. Дорослим і то нелегко . Ми ж бо дивимось не тільки спортивні новини, на фронті є й наші колеги, друзі, рідні. А ще, ті молоді дівчата, що вже є у біатлоні, виходять заміж, народжують, і …не повертаються. А якщо немає довгої лави запасних, утворюється прірва.
Д.Л.-А що спонукало Вас йти в президенти НОК?
О.М. - Спорт - це моє життя. Тож логічно намагатись використати свої знання у спортивній сфері якнайбільше.
Д.Л.-Чи продовжили б Ви кар’єру якщо б переміг Жан Беленюк, з яким Ви об’єднались під час виборів президента Національного олімпійського комітету?
О.М. - Цей сезон -точно. А щодо подальшого продовження, ( посміхається, то я, навпаки,вже років п’ять завершую кар‘єру, та біатлон ніяк мене не відпускає.
Д.Л.-А чи замислювались Ви яким буде Ваше майбутнє,коли завершите кар’єру?
О.М. - Це важке питання для людини , яка усе свідоме життя у спорті. Можу сказати лише, що доведеться починати усе з нуля: освіта, професія, робота…
Д.Л.-І трішки про особисте. Чим Ви займаєтеся у вільний час?
О.М. - Читаю, малюю, вишиваю, дивлюсь фільми, спілкуюсь з рідними.
Д.Л.-А яке Ваше основне хобі?
О.М. - Ні для кого не секрет, що моє хобі це - вишивка. Віддаю перевагу вишиванню хрестиком та в останні роки - часу обмаль, тож є в мене картина, яка вишивається уже 4-й рік.
Д.Л.-Чи побачимо ми ще Олену Білосюк у тій - піковій формі?
О.М. - Якщо вийде провести повноцінну підготовку, почавши вчасно і отримавши адекватне навантаження, то точно зможу бігати на рівні. Цього року такого, на жаль, не було. Тому результати., як на мене - плачевні. Сподіваюсь, що хоч кілька гонок зможу добре пробігти.
Д.Л.-Дякую за інтерв’ю і щиро бажаю успіхів і перемог!
Запитував Дмитро Ладомиряк – гурток «Юні журналісти» при МЦДЮТ.
