«Розписка є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.» - саме такий висновок Верховного Суду України.
У вересні 2010 року один хустянин позичив іншому 286 тисяч доларів. Цю оборудку вони закріпили письмово, у вигляді розписки, крім того, залучили ще одну особу – поручителя.
У тексті розписки йшлося про таке: «Я, Особа 5, должен Особі 4 двести восемьдесят шесть тысяч долларов США. Обязуюсь вернуть вышеуказанную сумму до конца 2012 года».
Але пройшло два роки, а грошей ніхто не повертав, потім ще два, і лише у 2014 році позикодавець звертається до Хустського районного суду. Позивач просив суд стягнути солідарно на свою користь з відповідачів $286000 боргу, $34664 інфляційних втрат, $13586 — 3% річних від простроченої суми, що, за офіційним курсом Національного банку, станом на 6.02.2015 дорівнювало 7 млн 731 тис. 202 грн.
Хустський районний суд Закарпатської області рішенням від 9.02.2015 в задоволенні позову Особи 4 відмовив.
Чоловік подав апеляцію в Апеляційний суд Закарпатської області, який скасував рішення Хустського районного суду та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув з позичальника 6 млн 929 тис. 424 грн. 18 коп., з яких: 6 млн 615 тис. 180 грн. ($286000) — сума боргу за договором позики; 314 тис. 244 грн. 18 коп. ($13586) — 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Тобто $34664 інфляційних втрат, які просив додатково позивач, суд відхилив.
Вищий Спеціалізований Суд ухвалою від 15.02.2017 вказане рішення суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.
У травні 2017 року до Верховного Суду України звернувся позикодавець із заявою про перегляд ухвали ВСС від 15.02.2017 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — ст.ст.1046, 1047 Цивільного кодексу, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права.
Заявник просив скасувати ухвалу ВСС від 17.02.2017 та залишити в силі рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 3.07.2015.
«За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.»
13 грудня минулого року судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву позикодаця задовольнити. Ухвалу ВСС від 15.02.2017 скасувати, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 3.07.2015 залишити в силі.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
Дивіться також:
Мукачівець вирішив вибити борг з чинадіївця. "Боксера" затримали
Мукачівець відібрав у знайомого Mercedes через борги. Втрутилась поліція
