у Києві вийшла нова поетична збірка Олександра Гавроша
"Цитатник" Сергія Жадана визначено автором як "вірші для коханців та коханок". Водночас, відчитати цю метафору в самих текстах дуже складно. А от збірку Олександра Гавроша "Коньяк з дощем", яка побачила світ у київському видавництві "Факт", сміливо і без метафор можна називати віршами для коханців і коханок (чи все-таки тільки для коханців?). Прочитавши її хоча б наполовину, читач отримає чималу порцію історій про тотальне шалене нутряне кохання, ревнощі, зради, спогади й таке інше, що зазвичай буває в історіях про/для коханців.
"Коньяк з дощем" – це як меню із семи опцій, де кожен читач обирає варіант за своїм уподобанням. Адже на півтораста сторінках уміщено шість циклів віршів різного періоду й різних збірок, а також абсурдистську притчу на одну дію. Кожна добірка розповідає про кохання по-своєму.
Для любителів еротики близьким буде цикл "Фалічні знаки". Уміщені в ньому вірші, мабуть, зрозуміліші представникам сильної статі, бо й коньяк, як відомо, напій, сказати б, виразно маскулінний. Крім того, персонаж циклу надто сконцентрований на задоволенні власних сексуальних потреб, на чоловічому гіпертрофованому "я", зрештою, – на своєму фалосі.
Жінка для нього – "м’якість", у яку можна зануритися, географічна карта, яку потрібно вивчати, хтива істота, яка марно намагається обдурити власну природу (пригадується Вірджинія Вулф і її метафора збільшуваного скла). Активна чи пасивна, жінка завжди сприяє самоствердженню чоловіка як неперевершеного коханця. Що ж, якщо вже жіночій аудиторії не прийдеться до смаку ця частина "коньяку", то бодай буде чим поживитися любителькам феміністичного аналізу.
На противагу "Фалічним знакам", цикл "Тіло лучниці" є значно ліричнішим від попереднього, при тому зберігається авторова інтенсивна зосередженість на еротичності кожної поезії. На зміну шаленому коханню приходить спомин, згадка. Окрім тіла, кохати починає й душа. У цих віршах не бракує самотності й роздумів над почуттями на двох. Тут кохання є тяжкою фантазією або спомином, який тримають на споді душі, навмисно прикидавши спогадами.
У віршах циклу "Ліжко надії" грайливе та інстинктивне почуття бере гору над героями. Автор моделює світ для двох, однак цей світ обмежено простором ліжка. І щоб пережити помаранчеву революцію, теж, виявляється, не конче потрібно було вилазити із теплої постелі.
Чи не найбільш ліричними є вірші циклу "Легка хвороба серця". Вони – про серйозне кохання, для якого навіть час перестав існувати.
Зрештою, це далеко не все, про що здатен розповісти коньяк, якщо його змішати з дощем. І є ще кілька циклів, не орієнтованих на "коханців".
Натякнемо тільки, що уважний читач може знайти оригінальну інструкцію, як правильно і якісно (!) цілуватися, а це вже не абищо й корисно знати всім. Хіба не правда?
