До Днів міста згадуємо історію, яка добре показує характер Мукачева: громада роками збирала кошти на будівництво театру і таки домоглася свого.
Наприкінці XIX століття Мукачево вже мало ознаки активного міського життя. Тут працювали школи, виходили газети, проводилися ярмарки, діяли торговельні ряди. Водночас місту бракувало важливого культурного простору - власного театру.
Вистави тоді показували приїжджі трупи з Будапешта, Шаторальяуйгея та інших міст. Місцеві аматори також виступали, але переважно в орендованому залі готелю «Чіллаг».
Для культурної громади Мукачева цього вже було замало. Місто хотіло мати справжній мурований театр - із ложами, балконом та повноцінною сценою.
Ідея, яка не згасла роками
У березні 1884 року в Мукачеві створили спеціальну комісію, яка мала подбати про фінансове підґрунтя для розвитку театральної справи. Згодом ця ініціатива стала основою товариства підтримки театру.
Грошей для цього не було ні в громади, ні в міста. Натомість було бажання і впертість.
Учасники зверталися до мукачівців із проханням жертвувати кошти на будівництво. Люди відгукувалися хто як міг - крайцар за крайцаром, крона за кроною.
Так збір тривав 12 років.
Крона за кроною
Точної суми, яку зібрали мукачівці, документи не зберегли. Однак за аналогією з іншими провінційними театрами Угорського королівства того часу можна припустити, що йшлося приблизно про 80-100 тисяч крон.
Якщо взяти орієнтовну суму 90 тисяч крон і поділити її на 12 років збору, виходить близько 625 крон щомісяця від усієї громади.
Для тодішнього Мукачева це була не дрібниця, а довга і дисциплінована участь багатьох родин.
Для порівняння, за цінами того часу 1-2 крони могли відповідати приблизно годині роботи підсобного будівельника, кільком кілограмам картоплі, двом яйцям або менш ніж кілограму білого хліба.
Тобто йшлося не про разову пожертву, а про послідовне рішення громади: місту потрібна культура, і за неї готові платити.
Фундамент, на який чекали 12 років
Фундамент театру заклали лише 19 липня 1896 року - під час святкування тисячоліття приходу угорців у Карпатський басейн.
Місце обрали на території колишніх торгових рядів і кількох будинків соляного управління.
Проєкт театру належав архітектору Адольфу Войті, а виконання конкурсного завдання отримав інженер Ріхард Реслер із Дебрецена.
На відміну від збору коштів, саме будівництво просувалося значно швидше.
Будівля вийшла помітною для міста: зал приблизно на 500 глядачів, ложі, балкон, верхній ярус і сцена.
У матеріалах згадується, що театр був зменшеною копією будапештського «Вігсінгазу».
Для Мукачева це був не просто новий будинок. Це був знак, що місто хоче бути частиною європейського культурного простору, мати свою сцену і власне театральне життя.
Готовий театр, який не могли відкрити
Втім, після завершення будівництва театр ще певний час не міг прийняти першу виставу.
Причина виглядала майже парадоксально: у Мукачеві тоді не було централізованого електричного освітлення.
Місто, яке 12 років збирало гроші на театр, ще не вирішило питання з електрикою. Дискусії у міській раді тривали, проєкти змінювалися, а готова театральна будівля чекала.
У 1899 році міська рада призначила окрему комісію, яка мала пришвидшити відкриття театру.
Через відсутність загальноміської електрифікації вирішили створити для будівлі окреме джерело електроенергії. Це потребувало додаткових витрат, але дозволило нарешті відчинити двері театру для публіки.
День, коли Мукачево отримало театр
Урочисте відкриття відбулося 28 листопада 1899 року. Це був день, на який Мукачево чекало багато років.
Під час відкриття будапештський поет Еміль Абрані особисто прочитав вірш «Пролог», написаний спеціально до цієї події. Газета «Мункач» навіть випустила окремий номер із повним текстом вірша на титульній сторінці.
Після цього трупа Міклоша Кунтейли з Шаторальяуйгея представила другу дію трагедії Йожефа Катони «Банк Бан». Програму доповнили музичними номерами.
Так історія, яка почалася з бору пожертв, завершилася відкриттям повноцінного театру.
Будівля, яка досі живе
Сьогодні в цій будівлі працює Мукачівський драматичний театр.
Його історія важлива не лише датами чи іменами архітекторів. Вона показує, що театр у Мукачеві з’явився завдяки наполегливості міста, яке роками не відмовлялося від своєї мети.
Це історія про громаду, яка розуміла: місто складається не лише з доріг, будинків і торгівлі. Місту потрібна сцена, культура і місце, де люди можуть зустрічатися з мистецтвом.
І якщо дозволити собі трохи мукачівської самоіронії, то здається, що вже тоді в місті могла жити та сама вперта думка: «Мукачево май ліпшує». Бо власний театр тут не просто захотіли — його роками виборювали, збирали на нього кошти, чекали світла і таки відкрили.
Саме тому Мукачівський театр — це не просто архітектурна пам’ятка. Це пам’ятник міській впертості, спільній меті та характеру мукачівців.
