Двом дівчатам вдалося втекти з концтабору, який влаштувала в станиці Кущевська ОЗУ.
Трагедія в кубанській станиці Кущевська вразила Росію: в одному з будинків місцеві бандити вбили відразу 12 осіб, серед них - четверо дітей («КП» від 9 листопада). Коли за справу взялися московські слідчі, з'ясувалося, що злочинна банда місцевого бізнесмена Сергія Цапко тримала в страху всю станицю кілька років. Мама ватажка, Надія Олексіївна, володіє найбільшою агрофірмою в районі, а синок з дружками забезпечували їй «сприятливі умови ведення бізнесу».
Масового вбивства можна було б уникнути, якби місцеві міліціонери не були підкуплені бандою Цапко. Адже за десять днів до вбивства на агрофірму «Артекс-Агро», якою керує мати лідера ОЗУ, приїжджала міліція з Ростова. Вони їхали звільняти громадян України, які опинилися в рабстві у господарів ферми. Направили правоохоронців туди після офіційного звернення в.о. генконсула України в Ростові.
І звільнили ж. Більше того: опера зібрали первинні докази, потерпілі написали заяви. Ще трохи - і навколо «Артекс-Агро» закрутився б такий скандал! - Що, цілком ймовірно, кривавої розправи можна було уникнути. Тільки цього не сталося: в порушенні кримінальної справи місцеві чини МВС відмовили.
«Комсомолці» стало відомо, як розгорталися події.
Виховання стусанами
Шум піднявся, коли в Генкосульство звернулися дві громадянки України, які зуміли втекти з барака, де їх і ще 13 осіб містили наглядачі, які виводили їх на поля. 29-річна Світлана Борка і 32-річна Зіта Вайс майже пішки пройшли 70-кілометровий шлях до Ростова, щоб розповісти про всі жахи, які їм довелося пережити.
- Попрацювати на Кубані Світлані, яка жила в Закарпатті, запропонувала одна жінка, теж уродженка тамтешніх місць, - розповіла «Комсомолці» подруга Світлани Бірки Марина. - Це було в квітні. Вона сказала Світтлані, що за працю на полях їй будуть платити по 300 доларів на місяць. І та погодилася: все-таки хороші гроші.
У хутір Павловський, де і розташовується агрофірма Цапко, Свєту привезли 26 квітня. Разом з нею там виявилися ще півтора десятка чоловік - таких же, як вона, громадян України, які приїхали до Росії на сезонні заробітки. У всіх відразу забрали паспорти - мовляв, оформляти тимчасову реєстрацію.
- Їх помістили в барак, змушували працювати на полях з раннього ранку до пізнього вечора, годували геть погано, - говорить Марина. - У Світлани почав боліти шлунок, але охоронців, які були приставлені до них, це не зупиняло, її били. Решту теж. Одного хлопця на ім'я Федько, коли він сказав, що не може працювати, тому що дуже хворий, побили ломом. Митися водили в російську лазню, але рідко.
Світлана разом із ще однією співвітчизницею, Зітою Вайс, кілька разів намагалися втекти - марно. Їх ловили і знову садили під замок, провівши перед цим «виховання». Одного разу вночі Зіта вибралася через вікно, відкрила замкнені зовні на засув двері, і полонянки втекли.
- Коли ми побачилися в Ростові, на неї було страшно дивитися: сама виснажена, худа, хвора, а руки - все в ранах, - згадує подруга.
Дівчата і раді б були все забути і рвонути назад в Україну, але не було паспортів. Вони вирушили до консульства.
26 жовтня до Кущевська виїхала оперативна група. Паспорти українців знайшли, вони навіть написали заяви в міліцію. Тільки незабаром, як стало відомо «КП», частина заявників «несподівано» від своїх слів відмовилася - ніби й не було кількох місяців страждань і поневірянь.
Дзвінок батькам
Мама українки, яка втекла з ферми Цапко: «Допоможіть мені знайти дочку!»
Про те, що її дочка Зіта Вайс стала рабинею, мешканка закарпатського села Кобилецька Поляна дізналася від кореспондентів «КП».
Відправитися на заробітки до Краснодарського краю Зіту Вайс змусила потреба - треба було піднімати на ноги четверо дітей, а молодшій дитині не виповнилося й трьох років. Чоловіка немає. У селі роботи ніякої ... Втім, у Закарпатті ситуація Зіти - звичне явище. У тутешніх селах у кожній хаті хтось працює за кордоном. Ця частка випала і Зіті - батьки вже старенькі. Останнім часом вони жили в комунальній квартирі. Коли Зіта вирішила поїхати на Кубань, то малюків залишила мамі. І зникла.
Почувши, що у журналістів вісти про дочку, Олена Михайлівна Вайс буквально примчала до сільради. Захлинаючись сльозами, вона ледве могла говорити по телефону.
- Зіта виїхала з людьми з нашого села - Кобилецькій Поляни, - розповідає Олена Михайлівна. - В останній раз я чула її в травні. Більше не було жодної звістки - ні листа, ні дзвінка. Пізніше я дізналася від інших людей, що на Кубані вона познайомилася зі Світланою Борко із села Солотвино. Їм не подобалися умови роботи на тій фермі, і разом подруги втекли. Вночі, поки ніхто їх не бачив ...
Швидше за все, втікши від одних жорстоких господарів, дівчата подалися на заробітки до Цапка. Але і там залишилися без грошей, паспортів і свободи.
- Якщо б мені знати, чи жива Зіта, - плаче Олена Михайлівна. - Що з нею все гаразд ... Її діти чекають - плачуть щоночі. Вона ж нікому нічого поганого не зробила. Допоможіть мені знайти дочку!
Розшукати рідних другої дівчини, що втекла з ферми - Світлани - поки не вдалося. Але, найімовірніше, вона, як і Зіта, додому не повернулася.
