Юрій Глеба — директор і художній керівник Мукачівського драматичного театру, заслужений працівник культури України. Під його керівництвом театр пройшов через виклики пандемії та повномасштабної війни, не лише зберігши свою діяльність, а й трансформувавшись у простір підтримки та творчого опору.
Пан Юрій розповів Mukachevo.net, як театр адаптувався до нової реальності, які зміни відбулися в репертуарі та глядацькому запиті, і яку роль відіграє культура у воєнний час.
Це розмова про стійкість та силу мистецтва, що допомагає жити, коли здається, що навколо все руйнується.
— Як театр пережив перші місяці повномасштабного вторгнення? Чи була пауза в роботі?
— Безперечно, робота театру в період війни стала важким випробуванням для всіх театральних установ та закладів культури країни. Перші обмеження для наших закладів були встановлені під час COVID-19 і вони були серйозними, що вплинуло на темп та алгоритм роботи театру, його репертуарну політику, спілкування з глядачами. І як тільки ця ситуація почала трохи покращуватися, вже проблеми COVID-19 не були настільки жорсткими, сталася інша біда - прийшло інше випробування на всю державу, на кожного українця.
Вранці 24 лютого 2022 року я прийшов на роботу, і побачив запитальні погляди колег: «Що далі?». Ми всі були розгублені… Але вже за кілька днів стало зрозумілим - треба діяти. Ми заявили про готовність допомагати фронту. Працівники театру почали волонтерити, плести маскувальні сітки, допомагати переселенцям, грали вистави для дітей на імпровізованих локаціях. Троє наших акторів добровільно вступили до територіальної оборони. І досі, перебуваючи у ЗСУ, захищають країну.
Відновити повноцінну діяльність театрам дозволили у квітні 2022 року, дотримуючись безпекових вимог — вистави проводили за правилом «двох стін». Прийняли митців з інших міст — зокрема, відомого режисера, педагога, народного артиста України Лева Миколайовича Сомова, який разом із своїми студентами став частиною театру.
Вони не лише знайшли тут прихисток, а і працювали разом з нами, ставили благодійні вистави, збирали кошти на ЗСУ. Ми жили не лише театром, а й працювали на фронт країни. І продовжуємо це робити зараз, готуємо нову творчу роботу у спільному проєкті із студентами Мукачівського кооперативного фахового коледжу бізнесу, кошти з якого будуть передані на потреби ЗСУ. І таких акцій впродовж війни колективом нашого театру проведено чимало.
— Чи довелося вам змінити репертуар у зв’язку з подіями в країні?
— Через війну частина акторів була призвана до лав ЗСУ, а частина акторів виїхала з різних особистих і сімейних обставин, тому театр втратив 5-7 творчих особистостей. Це суттєво для невеликого театру, де всього за штатним розписом 26 акторів. Ми одразу помітили, що глядач менше хоче дивитися вистави про війну й трагедії, адже люди постійно про це чують в інформаційному просторі, а багато з них були в цих обставинах.
Натомість зросла цікавість до романтичних історій, комедій та української класики, до таких вистав, як «Украдене щастя», «По-модньому», «Кайдашева сім’я» та інші.
Ми змушені були адаптовуватися до кількості акторів у театрі, тому почали ставити інші за форматами вистави: камерні вистави, театральні дуети, моновистави. Зараз фінансовий дохід театру сягає до півтора мільйона гривень. Це як для цього часу, і як для спроможності театру хороша, прогресивна динаміка.
— Чи змінилися ставлення до театру у суспільстві під час війни і чи відчуваєте ви новий запит або інтерес?
— Глядач зберіг інтерес до театру, а можливо навіть бачить в ньому важливу інституцію живого спілкування. Бо всі розуміють, що фільми красиві, чудові, актуальні, але це не жива розповідь, це вже не живе спілкування. Театр намагається реагувати на виклики часу і люди якраз приходять для того, щоб зустрітися, поспілкуватися і перевести дихання і отримати якусь позитивну емоцію. Ми помітили зміну в статусі глядача: основну аудиторію складають жінки середнього та старшого віку, майже відсутні чоловіки.
Враховуючи ці спостереження, ми почали формувати репертуар, який відповідає інтересам цієї аудиторії: теми родини, людських стосунків, особистих життєвих історій, що подаються з комедійним чи романтичним відтінком. Такий репертуар ми і почали формувати, створили кілька вистав, і вони користуються попитом.
Наприклад, «Академія сміху» та «Дівич-вечір», режисер-постановник Кирил Душин; «Я від Тебе в захваті», «Оскар і Рожева пані», режисер-постановник Лев Сомов, «Вулкан пристрасті», режисер-постановник Олег Савкін.
У 2025 році ми поставили виставу «Молочайник», режисер-постановник Юрій Крилівець — історію про жіноче сімейство на Херсонщині в перші місяці окупації. Це не про велику трагедію, а про стійкість, жіночий характер, український дух. І тому вистава знайшла свою аудиторію та стає популярною.
— Яку роль, на вашу думку, відіграє культура під час війни?
— Культура — це фундамент стійкості та сили духу. Вона першою відгукнулася ще у 2014 році, коли почалося АТО. Творчі люди тоді почали збирати кошти, організовувати виставки, концерти, аукціони, благодійні вистави — все заради допомоги армії. Це був приклад мобілізації нації. На жаль, культура завжди фінансувалась за залишковим принципом. Але саме в складні часи вона проявляє найбільшу силу. Війна показала, що мистецтво — це те, що тримає людину на плаву, навіть коли все навколо руйнується.
— Чи вважаєте ви, що зараз театр – це своєрідна терапія для суспільства?
— Так, однозначно. Як комусь потрібен спорт, туризм, медитація — так комусь потрібен театр. Це простір, де можна дихати, відчувати, жити. Театр — це синтез слова, музики, руху, образу, світла. Це поповнення ментального імунітету людей, це покращення їхнього духовного стану, це становлення їхньої психологічної, духовної культури.
— Які ваші творчі плани на найближчий час? Чи є премʼєри?
— Очікуємо поповнення молодими акторами: співпрацюємо з Академією культури та мистецтв м.Ужгорода та творчим проектом Лева Сомова «Театральною біржею». Плануємо повернення класичних вистав нашого трепертуару, зокрема «Князь Корятович» про історію Мукачівського Замку, «Тев’є-молочник», адже у місті є велика єврейська громада.
Паралельно триває робота над новими виставами для дітей, бо саме діти — наше майбутнє. Уже традиційно у вересні ми запросимо першокласників на безкоштовні вистави, проведемо екскурсії в приміщенні театру. Також оновлюємо дитячий репертуар, бо деякі постановки вже застаріли, тож адаптуємо їх до сучасного темпу й змісту життя. Працюємо над двома новими виставами, які скоро будуть показані глядачам.
Одна з найближчих прем’єр — комедійна вистава «Готель Каліфорнія», автор Ніл Саймон, режисер-постановник Кирил Душин,що буде показана 20 липня 2025 року, в день закриття 78-го театрального сезону Мукачівського драматичного театру.
Дайана Кіс, студентка Львівського національного університету імені Івана Франка для Mukachevo.net
