Учергове хочеться освідчитися у коханні до наших політиків,хоча любити їх можна тільки якимось протиприродним способом
Учергове хочеться освідчитися у коханні до наших політиків. Хоча любити їх можна тільки якимось протиприродним способом. Але у нас зараз усе протиприродно. Так би мовити, через терни – до зірок. Бо політика й економіка в сучасній Україні переплітаються усе тісніше – як дві гадюки. І кожна дивиться: хто кого першою задушить. Життя дорожчає. Від колишньої ейфорії не лишилось і сліду.
Населення масово зубожіє і перетворюється на таку собі просту підстилку татамі, на якій ведуть боротьбу кілька політичних кланів. Нічого подібного до Майдану в сучасних умовах вже неможливо. Чинити акції громадянської непокори здатні тільки відносно заможні, певні у собі люди. За два роки таких в Україні стало значно менше. Тому політичне життя стає все менш демократичним, а політики – непідконтрольними. Вони вже давно більше зважають на те, як оцінять їхні діяння на Заході чи в Росії, аніж на реакцію власних громадян.
А проте, всі політичні баталії триватимуть лиш доти, поки не буде затверджено бюджет-2007. Це тільки назовні боротьба нібито іде навколо якихось ідеологій, планів розвитку, окремих документів. Навколо комуністів, які насправді нікому не заважають і слухняно голосують так як треба. Навколо Універсалу національної єдності, котрий, справді, об’єднав геть усіх (крім Ю.Тимошенко, що відмовилася бавитися у ці ігри), бо кожний трактує той документ як тільки хоче. Одні вважають, що той документ за НАТО, інші, що – проти. І кожна сторона по-своєму права. Боротьба ведеться далеко не навколо цього. Її причини набагато банальніші – гроші. Точніше – величезні гроші.
П.Порошенко і його “фракція” всередині партії “Наша Україна” кровно зацікавлені у своєму варіантові державного бюджету. Адже благополуччя “Рошена” і численних інших фірм і фірмочок любих друзів вже кілька років ґрунтується перш за все на сприятливому щодо них державному бюджетові. Заради цього подібні політики йшли в опозицію (традиційно опозиції відходив бюджетний комітет Верховної Ради), заради цього вони здійснювали Помаранчеву революцію. Заради цього вони її і завалили. Власне, і зараз їм байдуже як зватися: чи владою, чи опозицією. Головне – контролювати бюджет. Але найшла коса на камінь. Донецькі хлопці верстають бюджет таким чином, щоб основні преференції були не кондитерській промисловості чи автобусному виробництву, а металургійній і вугільній галузям. Домовитися з ними виявилося неможливим, бо шоколад із вугіллям якось не дуже змішується. Тоді вирішили погратися в опозицію. Заодно по шантажувати цим і Президента, якому опозиційність “Нашої України” не дуже сподобалася. Правда, В.Балога переконує Президента, що його партія в опозиції – це нормально, якщо вигнати звідти любих друзів. Останні не дуже й упираються. Їм самим вже не дуже по путі з Президентом. Там розуміють, що іти під донецьких доведеться будь-як. Саме останні все міцніше контролюють економіку. Питання тільки у ціні, яку доведеться заплатити за нове покровительство. А це не мільйони, а мільярди гривень. За такі суми можна і партійний з’їзд відкласти на три тижні і ще багато чого вчинити.
І все ж таки боротьба ведеться якось безталанно. За такі великі суми можна було би придумати і щось цікавіше. Якийсь новий касетний скандал. Чи може, хтось би з провідних політиків заспівав би – як Жириновський,– пісні Газманова. А то все тільки гроші і паленка. А поговорити?! Тільки не треба нам розказувати, ніби ви всі там негідники і хабарники. Ми це і так давно вже знаємо і з цього не дивуємося. Це нецікаво. От якби хтось сів на свого персонального літака і чкурнув до арабів та домовився би про якісь альтернативні схеми енергопостачання в Україну – це ще би потягло на сенсацію. А так...
Ми же вас терпимо зовсім не тому, що ви такі білі і пухнасті. Просто інших поки немає. Ще тільки підростають молоді і зубаті. Котрі не лишать клаптика від нинішнього розбещеного політикуму. Розірвуть, як мавпа газету. Якщо тільки доростуть – ще роки два-три до майбутніх виборів.
Сергій ФЕДАКА
Трибуна
