В Ужгороді мають функціонувати 80 громадських туалетів
Еволюцію громадських туалетів можна розглядати як еволюцію цивілізації. Ставлення до туалетів у людини повільно прогресувало, потреба мати власну вбиральню й підтримувати її чистотою зростала. Взагалі, говорити на тему клозетів чомусь уважається незручним. Але тільки доти, доки не припече...
До речі, за даними опитувань, найбільше невдоволення іноземців, що приїжджають в Україну, викликають високий рівень ціни на нерухомість, брак якісних доріг, невихованість інспекторів ДАІ, дорожнеча, а також нестача муніципальних туалетів.
Один клозет на 40 квадратних кілометрів
Санітарні норми для громадських туалетів визначили ще в часи Радянського Союзу. Вони передбачають, що в населених пунктах такі «заклади» повинні розміщуватися через кожні 500–700 метрів. Тобто на одному квадратному кілометрі мають бути два клозети спільного користування. Площа Ужгорода становить близько 40 квадратних кілометрів, виходить, в ідеалі, тут повинні працювати 80 (!) туалетів. На сьогодні такі цифри просто нереальні. Тим більше, що насправді функціонує тільки один – біля пішохідного моста на пл. Петефі. Ще донедавна працювали й ті, що на вул. Капушанській, вул. Фединця, у сквері перед школою № 4, на наб. Незалежності (під транспортним мостом), але тепер, кажуть, його здали в оренду.
Саме тому ужгородці давно керуються девізом: «Все своє ношу з собою і несу додому». А коли дуже треба, то, на щастя, у місті повно тихих провулків, «безхазяйних» ліфтів і зелених куточків. Але Ужгород – історична місцина, яку постійно відвідують туристи. І коли хтось із них поцікавився, де туалет і як до нього пройти, зізнатися, що такого немає, мені було соромно, тож довелося теж видати себе за туриста.
Був туалет, тепер –інтернет
Кажуть, що частину ужгородських громадських туалетів скупили місцеві депутати й закрили через «непотрібність»!!! А деякі переобладнають. Так, у клозеті біля транспортного моста тепер працює інтернет-кафе. Той туалет, що працював із незапам’ятних часів біля школи № 4 на вул. Собранецькій, переобладнають у бар! (уявляєте енергетику за кухлем пива),
Ще одне історичне місце – на вул. Капушанській узяв в оренду один із молодих екс-депутатів Ужгородської міськради, й тепер громадська вбиральня перетворюється... на бізнес-центр! Звичайно, майже всі колишні вісім міських туалетів будувалися старою владою, як то кажуть, на віки. Будинки добротні, стіни товсті. Чому б їх не орендувати або приватизувати подешевше?
Крім того, всі чомусь забули, що громадський туалет повинен бути безкоштовним. І, звичайно, бажано цивілізованим! Це означає, що туалетний папір має бути в кожній кабінці, а не перебувати на обліку в касира, біля вмивальника має бути рідке мило, а ще – паперові рушники й повинна працювати сушка. А головне – чисте й доглянуте приміщення, без різкого запаху. У нас же виходить навпаки: сморід, бруд, приміщення вогке й слабко освітлене. Знайома картина? Залишається незрозумілим: а за що беруть 50 копійок на вході?
Фізіологія – річ затята
Звичайно, завжди можна скористатися клозетом у кафе або барі. Але туди, як правило, дуже неохоче пускають сторонніх. Та й який сенс персоналу прибирати за людьми з вулиці, якщо своїх клієнтів вистачає. Цікава ситуація виходить і з вокзалами. Адже купуючи квиток, людина автоматично платить і вокзальний (комісійний) збір, що входить у вартість проїзду. Це означає, що ви заплатили за послуги, які надає вокзал, зокрема й за користування туалетом. Тобто після пред’явлення квитка вас зобов’язані безкоштовно пустити до клозету. На вокзалах про це теж знають, та послуга все ж таки платна. А як припече, всякому зрозуміло, що з фізіологією не посперечаєшся і що 50 копійок у цьому випадку заощаджувати вже не варто.
Вбиральні – це нерентабельно?
Принаймні так пояснив чиновник із міської ради, який, втім, не побажав, щоб його ім’я називали. «Будувати стаціонарні вбиральні нині нерентабельно, – заявив він (але ми ж платимо величезні податки за цивілізацію). – У великих містах легше й дешевше збільшити кількість мобільних біокабінок-туалетів. З огляду на ціни на землю, а також капітальний ремонт із прокладенням комунікацій (якщо їх немає), простіше «стаціонари» замінити. Що суттєво: вони будуть украй повільно окупатися, і це також не є плюсом. Отож за вкладеннями у виробництво й експлуатаційними характеристиками громадські модулі вигідніші за стаціонари».
Здавалося б, якийсь вихід був у розміщенні в центрі біотуалетів. Але нововведення якось не прижилося, адже їх треба мити 4 рази на добу, а міська влада має більш «глобальні» проблеми. Ужгородці ж, за давнім звичаєм ходять за ріг або за кущики... біля багатоповерхівок.
Людмила Руда
